АНТОЛОГІЯ (грец. antologia від antos —
квітка і lego — збираю),
1. Укладене за певним принципом зібрання
текстів, переважно мал. форми (лірика, новели,
оповідання, сонети, балади, анекдоти, байки
та ін ). Об’єднує, як правило, найхарактерніші,
найсуттєвіші зразки того чи ін. літ. роду, виду, жанру
за часовим або най. принципом і повинна
забезпечувати, т.ч., образ часу, його ідейно-естет.
концепцію, літ.-худож. смаки. Першою А. була зб.
епіграм сорока семи грец. поетів Мелеагра з
Гадари (70 р. до н.е.) під назвою “Вінок”
(“Stephanos”). Відомі А. Філіппа з Фессалоніки (40
р. н.е., об’єднувала епіграми тринадцять поетів),
“Antologia Latina” — зб. віршів та епіграм від
імператорської епохи до VI ст. н.е., вел. зібрання
Константиноса Кефалоса (бл. 925) — т.зв.
“Antologia Palatina”, “Антологія Максима Плануда”
(XIV ст., “Antologia Planudea”), зб. сентенцій
“Antologion” або “Stobaios”, названий за ім’ям
укладача Іоанна із Стобоя (Македонія) та ін.
А. зустрічаються в Сер-віччі(“Саггпігш burana”,
“Carmina cantabrigiensia” — А. поезії вагантів).
“Florilegium” Сер-віччя — це впорядковане за
алфавітним принципом зібрання поезії і прози ант.
та cep-віч, авторів. А. набувають поширення в
європ. л-рах доби романтизму як зб. нар. поезії
(“Реліквії стародавньої англійської поезії” Т.Персі,
1865; “Чарівний ріг хлопчика” К.Брентано і К.фон
Арніма, 1778-1779; “Голоси народів у піснях”
Й.Г.Гердера, 1807 та ін.). А. Були поширені в давн-
рус. л-рі, де вони називались “ізборниками” або
“цветниками” і в рос. л-рі XVIII — поч. XX ст.
(“Розовый букет, составленный из лучших цветов
русской поэзии”, 1839), “Русская муза”
П.Якубовича (1907), “Поэзия Армении с
древнейших времен до наших дней в переводе
русских поэтов” за ред. В.Брюсова (1916).
А. створювано й у л-рах Сх. Так, у Японії було
традицією збирати в такі зб. танки.
З сер. XIX ст., А. з’являються в Україні:
“Антологія руська” (Львів, 1881), де вміщено тв.
сорока двох укр. поетів — від [.Котляревського
до І.Франка та ін. Особливо популярними стають
А. на Україні на поч. XX ст. (“Вік”, “Акорди”,
“Розвага”, “Українська муза”, “Будні” тощо). 1924
в Харкові вийшла перша А. укр. поетів рос. мовою
— “Антология украинской поэзии в русских
переводах”. У совєтський час в Україні
опубліковані А.: “Українська радянська новела”
(1948), “Українська радянська п’єса” (т.1-5, 1949-
55), “Антологія українського оповідання” (т.1-4,
1960), “Антологія української поезії” (т.1-4, 1957;
т.1-6, 1984-86), “Український сонет” (1976),
“Українська байка” (1983), “Українська балада”
(1984), “Українська поезія XVI ст.” (1987),
“Українська поезія XVII сг.” (1988), “Аполлонова
лютня: Київські пости Х\ЛІ-Х\ЛЇЇ ст.” (1982), три
випуски укр. любовної лірики: ‘Пісні Купідона”,
“Чари кохання”, “Оріон золотий” та ін. В укр.
перекладах видано А. чес., словац., поль., болт.,
угор., франц. поезії, автор. А. перекладів
Д.Павличка “Світовий сонет” (1983), А. світ, поезії
від античності до XX ст. (“Золоте руно”, “Світанок”,
“Співець”, “Передчуття”, “Поклик”, “Заграва”,
1972-89), поезії Африки та ін. Назагал термін А.
не має строго окресленого змісту й часом може
замінюватися словами “збірка”, “збірник”.
2.Вірші, написані в дусі давн. лірики, або
перекладені з давн-грец. чи лат. мов.
Див. Анакреонтика.
Петро Рихло