АПОЛОГЕТИКА — публіцистика, яка
виникла з практики ант. юридичної апології, але
була присвячена вже не самообороні особистості
в сфері судового красномовства, а обстоюванню
нов. для ант. сусп-ва бібл. істин. Поч. А. — тв.
Йосифа Флавія або Арістобула, шо покликані
відкрити очі скептичному шодо всього
“варварського” рим. світові на релігію Ягве
(толерантний шодо чужих богів, Рим не міг
зрозуміти “нематеріального Бога” юдеїв і
висміював цю ідею памфлетними прийомами: “в
Єрусалимському Храмі вклоняються ослячій
голові” тощо). З виникненям і поширенням
християнства А. стала публіцистичною зброєю
адептів нов. релігії. Початок цієї течії
спостерігається на грунті алексанарій ської
культури саме в Алексанлрії, де було ще в
дохрист. часи створено греи. переклад Ст„ Завіту
— Септуагінту й обгрунтовано метод її
екзегетичного тлумачення (юдейський вчений
Філон Александрійський). Виникнення христ. А.
прийнято пов’язувати з апостолом Марком, справу
якого в Александрії продовжили Пантен, Оріген,
Іракл, Ліонісій, Ділім, Климент Александрійський;
особливе місце в формуванні христ. А. належить
Тертулліану, що обгрунтував примат “віри серця”
і заперечив диктат логік», шо матиме самі серйозні
наслідки для подальшого літ. пошуку. Апологети
мобілізували широкий матеріал, який був
покликаний заперечити язичницькі цінності — від
критики нар. вірувань до витончених ідей греи.
філос. прози. А. ставила також на меті пояснити,
Шо нова релігія не є “аморальною”, як це твердили
її опоненти. Протягом ІІ-У сг. апологетами було
обгрунтовано основні догматичні положення нов.
духов. системи, які згодом розвине патристика і
які стануть джерелом ідейності для л-ри христ. Сер-
віччя й, значною мірою, пізніших епох.
Семен Абрамовнч