АРТУРІАНА — легенди, перекази про
короля Артура та їх худож. переробки. Своїм
корінням А. сягає кельт, міфології, фольклору і
водночас відображає специфічне англ. поняття
‘The Matter of Britain”, шо означає “Справа
Британії” або “Суть Британії”. В центрі А. стоїть
легендарний кельт, король Артур та лицарі його
Круглого Стола.
Кельт, культура та історія залишили дуже мало
слідів в писемних пам’ятках через заборону друїдів
записувати знання, тому важко відмежувати іст.
факти від фольклор.-легендарного матеріалу.
Вважається, шо реально-іст. Артур (воєначальник,
римлянин або кельт, шо одержав рим. виховання),
відігравав значну ролю в боротьбі бриттів проти
саксів, які в V-VI ст. завоювали Англію.
Перше писемне свідчення про Артура
зустрічається в ‘‘Історії Британії” валлійського ченця
Неннія (бл. 796). Артур зображений як воєначальник,
шо стоїть више від королів. З його іменем пов язують
вирішальну битву біля гори Бадон. Імовірна поява в
Уельсі такої особистості, як Артур. стала своєрідним
каталізатором для формування ідеалізованого образу
нац. героя, навколо якого починають гуртуватися
герої його майбутнього двору. Поступово легег-
вийшла за межі кельт, земель, чому сприя,.
завоювання Англії франц.-нормандським герцогом
Вільгельмом. який 1066 став королем. У зв’язку з
цим зміцнилася англо-франц. двомовність.
посилились культ, зв’язки з континентальною
Європою, почалася політизація А. залежно віл
приналежності автора до того чи ін. табору.
З АРТУРІАНА
Вперше цілісний сюжет про Артура з’являється
в “Історії королів Британії” бл. 1130-1139.
Гальфріда Монмутського. Артур зображений там
як король, шо об’єднує кельт.-британську державу.
Він перемагає саксів, має намір завоювати Рим.
імперію. Скориставшись відсутністю короля, його
небіж Мордред захоплює владу в державі і королеву
Геневір. Король повертається, під час двобою
Мордред гине, а смертельно враженого Артура феї
перевозять на острів Авалон.
Подальшого розвитку і збагачення мотивом
Круглого Стола артурівський сюжет набуває у
Васа. який створив на основі “Історії” Гальфріда
франкомов. вірш, хроніку “Роман про Брута” (до
1155). Хроніка Васа в основному зберігає
сюжетний матеріал Гальфріда, однак у викладі
подій відчувається куртуазно-лииарська
стилізація. Хроніка слугувала піднесенню мол.
династії Плантагенетів. Історія появи Круглого
. Стола, шо лише окреслена у Васа, дістала розробку
в “Бруті” (бл 1190), який переклав хроніку англ.
мовою. Поряд з Артуром Круглий Стіл став
стрижневим образом, шо поєднує розрізнені
сюжети.
Своєрідне продовження А. дістала у франц.
лицарських романах Кретьєна де Труа і Роберта
ле Борона: з Артуром пов’язуються сюжети про
лицарів (Парсеваля, Ланселота), які рушають на
звершення героїчних подвигів з резиденції короля
в Камелоті. В дусі Кретьєна і Роберта створюються
численні продовження, доповнення, переробки
сюжетів, які в сукупності складають одну з
основних літ. течій у франц. л-рі XIII ст., а
“Персеваль” (1191-1225) — це перший проз роман
франц. л-ри.
Значну цікавість становить легенда про
майбутнє повернення Артура після його одужання
на острові Авалон, шо бере початок у кельт,
міфології. Водночас вона є своєрідною реакцією
бритів. які протестували проти нашестя англо­
саксів, а пізніше й нормандського завоювання.
Ставлення до цієї легенди у cep-віч. авторів було
неоднозначним і відображало їх політ, погляди,
Гальфрід, шо шукав покровительства вишої
нормандського вельможества, навмисне замовчує
майбутнє повернення короля Артура. В той же
час чернець Лайамон в “Бругі” прямо говорить
устами Артура і через пророцтва чарівника
Мерліна про майбутнє повернення короля.
Француза Кретьєна де Труа не цікавить майбутня
доля короля Артура та його держави: він
розробляє сюжетні відгалуження А. пов’язані з
Ланселотом. Івейном та ін. Одночасно з’являється
роман Етьєна де Руєна “Draco Normannicus”
(1170), в якому автор відверто знущається з ідеї
майбутнього повернення Артура. Lie дозволяє
стверджувати, шо вже за Сер-віччя навколо А.
точилася політ, боротьба, котра відкривала шлях
для подальшої трансформації сюжетно-образного
матеріалу
Чимало популярних артурівських сюжетів в
кім. л-рі, напр., у Гартмана фон Ауе, Вольфрама
фон Ешенбаха, Готфріда Страсбурзького, хоча
сюжет про Ланселота не знайшов у Німеччині
яскравого поет, втілення.
Італ. л-ра приходить до А. через франц.
посередництво, переосмисливши її через перекази
про Карла Вед. Виникає своєрідний сюжет, в якому
Круглому Столу короля Артура протиставлений
більш ранній Круглий Стіл його батька Утера
Пендрагона, де показано передусім діяння батька
Трістана Меліадуса. Перший італ. артурівський
роман —“Меліадус (біля 1275) Рустичано да Піза,
в якому вже наявне розділення на “Старий стіл” і
“Новий стіл”. Італ. А. трактувала коло артурівських
сюжетів як своєрідний спадок карлівських сюжетів:
мечі Карла та його паладинів переходять до Артура
і його лицарів. Зближення двох величних епіч.
циклів ше більше посилилося в добу Відродження
в поезії Боярдо та Аріосто.
В Іспанії А. представлена у вигляді перекладів
фран. джерел. Самостійного розвитку вона не
дістала.
Серед сер-віч. тв. А. варто виділити “Вульгату”
(1215-1230) — прозовий роман, який називають
“біблією літ. артуріани”. Це — зведення сюжетів,
шо пов’язані з іменем короля Артура і “Справою
Британії”. Тут поєднано сюжетно-темат.
відгалуження А.: 1. рання історія Грааля — про
те, як він був привезений до Британії; 2. Історія
Мерліна і початок кар’єри Артура: 3. Пригоди
Ланселота й ін. лицарів Круглого стола; 4. Пошуки
Святого Грааля і як Галахад знайшов його; 5.
Смерть короля Артура. Одним з найоригінальніших
тв. є присвячена Ланселотові третя частина. Роман
оповідає по народження героя, його виховання
феєю Вівіаною, посвячення в лицарі при дворі
короля Артура, любов до королеви Ґинієври.
лицар, мандри і марні пошуки Грааля. Образ
Артура відходить на другий план, поступаючись в
активності нов. героєві — Ланселоту. Роман про
пошуки Св. Грааля просякнутий христ.
містицизмом. Грааль таємниче з’являється перед
лицарями Круглого Стола і відразу ж зникає. 150
найкращих лицарів відправляються на пошуки
святині, серед них небіж короля Ґавейн і лицар
Ланселот, яким за їхню гріховність не судилося
здобути Грааль. Тільки син Ланселота Галахад і
безстрашний Персеваль досягають замку Ґрааля,
їхня чистота і благочестя — запорука перемоги.
Заключна частина оповідає про зіткнення Артура
з зухвалим Мордредом та їхню загибель. Зі смертю
короля гине і створена ним ідеальна держава.
Вже за Сер-віччя сюжет про Артура вийшов за
межі нац. л-ри і набув регіонального європ.
характеру. Він активно функціонує в Англії. Франції
та ряді ін. країн. Це дозволяє говорити, шо вже в
цей час почався процес інтернаціоналізації
сюжету і він перейшов в розряд традиційних
сюжетів. “Історію” Гальфріда можна вважати
протосюжетом, літ. схемою, на яку орієнтувались
пізніші автори. У процесі функціонування сюжету
А. зазнала відчутних змін: розширився і ускладнився
сюжет, зросло число персонажів.
“Канонізація” А. була здійснена в епопеї
Т.Мелорі “Смерть Артура” (бл. 1469), яку можна
вважати сюжетом-еталоном для подальшого її
розвитку. При порівнянні розвитку сюжету в
Гальфріда і Мелорі слід відзначити розгалуження,
подієве розширення сюжету. Розвиток центр, лінії
розірвано описом пригод багатьох лицарів. Хоча
майже кожен з цих епізодів може сприйматися як
самостійне сюжетне ціле, в той же час вони
пов’язані з центр, сюжетною лінією Артура або
участю в його діяннях підданих короля, або місцем
дії в Камедоті. Крім того, змінився характер
основного конфлікту. Якшо у Гальфріда в
конфлікті Артур — Гинієвра — Мордред боротьба
точиться тільки за владу, а тому має зовн.
антагоністичний характер, то у Мелорі він
змінюється міжособистісним конфліктом Артур —
Гинісвра — Ланселот, вирішується на широкому
соц.-політ, фоні кризи й занепаду лицарського
сусп-ва.
Трансформація сюжету спричинила зміну
функціональності гол. героїв. У Мелорі Артур
відіграє активну сюжетотвірну ролю лише в перших
частина епопеї, де автор іде шляхом, прокладеним
Гальфрідом. Зберігаєтья ідеалізація, гіперболізація,
героїзація образу короля, підкреслюється його
войовничість. Однак з появою Ланселота (як і в
“Вульгаті”) функціональна активність Артура різко
знижується. Як відзначає Е.Френиель, Артур є
втіленням свого двору, символом лицар, честі,
взірцевою фігурою, шо впливає на ін., але образ
поступово закосніває і стає непорушним,
статичним. Він втілює ідеал, до якого ін. дієво
прагнуть. Він володіс королівством і королевою, в
той час як ін. повинні здобути собі аналогічні блага
в подвигах і пригодах. Так, лицарі Ерек, Івейн,
Персеваль і Ланселот стають носіями дії, а він —
постаттю другого плану.
Міфол. першооснова, на яку первинно
спиралась А., майже повністю загубилась в
розгалуженому сюжеті. А.Михайлов пише, що в
цьому процесі “найсуттєвіше — це поступове
зникнення з “бретонського циклу” кельт, міфлогії,
шо лежить у його основі. Світ артурівських легенд
саме набував міфол. рис. Камелот, Круглий стіл,
лицарське братство, пошуки Грааля ставали нов.
міфологемами.
Звернення до А. в ХУІ-ХУІН ст. мали
спорадичний характер і не залишили видатних
пам’яток. Відродження ігпересу до короля Артура
та його оточення почалось після нов. публікації
“Смерті Артура” Мелорі на поч. XIX ст.
Найвидатнішим тв. цього часу є “Королівські ідилії”
A.Теннісона (1859-1888): цикл з одинадцяти вел.
поем, який зображує розквіт Круглого стола і
поступову втрату ілюзій унаслідок розповсюдження
гріха і неспроможність Артура. Епопея Мелорі стає
найшедрішим джерелом на прокладеному
Теннісоном шляху. Яскравим прикладом є поема
B.Морріса “Захист Ґинієври” (1858).
Поворотним пунктом в історії А. став роман
Марка Твена “Янкі при дворі короля Артура”
(1889). Використавши прийом часового
перенесення, Твен зміг водночас крит. поглянути і
на артурівський світ і на досягнення суч. цивілізації.
Це, мабуть, перший приклад продуктивної
трансформації А., шо відкрив шлях для майбутніх,
не менш сміливих, трансформацій даного трад.
сюжетно-образного матеріалу. Позаяк у л-рі XX ст.
з’явилася низка тв. за мотивами Твена (“Нові
пригоди Янкі при дворі короля Артура” М.Рошіна),
можна говорити, шо “Янкі” Твена взяли на себе
функцію сюжета-посередника в розвитку А.
На поч. XX ст. в А. домінували поезія і драма і
тільки після 1-ої світ, війни з’явилися романи, а
найзначніші з них вийшли в світ вже після 2-ої світ,
війни.
Поет, традицію продовжив Е.А.Робінсон, який
створив за мотивами Мелорі артурівський епос у
трьох частинах “Мерлін” (1917), “Ланселот” (1920),
“Тристрам” (1927). Ці тв. пройняті відчуттям втрати
перед невідворотним ликом фатуму.
Серед драм. тв. виділяється п’єса Ж.Кокто
“Лицарі Круглого стола” (1927). В центрі уваги тут
історія Ланселота і королеви. їхнього багатолітнього
обману. Йому ж належить кіносценарій ‘Вічне
повернення”. Світ реальності втручається і руйнує
артурівську ілюзорну гармонію і шастя.
Найвизначнішою і найцікавішою с проз А. XX сг.
X.Томпсон в праці “Повернення з Авалона:
дослідження артурівських легенд в суч. худож. л-
рі” виділяє: перекази, реаліст, романи, історичні
романи і фентезі. До другої групи він залічує тв., в
яких артурівські первні введені в суч. оточення. Так,
історія кохання Тристана та Ізольди надихнула поль.
письменницю М.Кунцевич на створення роману
“Тристан-1946″ (1974). Пошуки Грааля лягли в
основу містичного роману Д.К.Повіс
“Гластонберійський роман” (1933). Алюзіями А.
насичений роман У.Пресі “Ланселот“ (1978).
Найчастіше іст. романи апелюють до Темних
часів правління Артура та англо-саксон. нашестя.
Багатотомові романи В.Каннінга та М.Стюарт
присвячені функції долі в історії піднесення і
падіння артурівського королівства.
Серед наук.-фант, романів виділяється
“Дзеркало Мерліна” (1975) А.Нортон. Автор
говорить про споконвічну боротьбу добра і зла.
шо тягнеться з далекого минулого в неоглядне
майбутнє. В романі переплітаються долі Артура,
Мерліна, всієї земної та вселенської цивілізації.
Найчисленнішою є група романів-фентезі, в
яких артурівські легенди вводяться в суч. оточення
або через пошуки Грааля, або через звільнення
Мерліна, колись зачарованого дівою Німує, або
шляхом перетворення Мерліна, Артура і Феї
Моргани на безсмертних і т.д. Найвдалішою з
героїчних фентезі можна вважати тетралогію
Т.Х.Вайта “Король в минулому і майбутньому
(1958), яка відображає всю історію короля Артура.
Привертає увагу тв. Дж.Стейнбека “Діяння
короля Артура і його доблесних лицарів” (1976).
Почавши з перекладу Мелорі суч. мовою, амер.
письменник перейшов до переказу, а потім і до
дописування того, шо було закладено в
першоджерелі.
Оригінальне екзистенціалістське пародійно-
іронічне трактування А. дав Т.Бергер “Артур-
король’’ (1978). Його герої одвічно приречені:
Ланселот — бути непереможени’м героем, Артур
— королем, прикутим до свого трону і Круглого
Стола, Гинієвра — кохати Ланселота і вічно
зрікатися його заради Артура.
А. знайшла відображення і в ін. мист-вах, напр.,
в образотвор. мист-ві — від найбільш ранніх
книжкових мініатюр, сер-віч. гравюр, фресок і
картин прерафаелітів (Д.Ґ.Росеті, Дж.В.Гант) —
до малюнків і графіки Г.Доре, О.Бердслі і суч.
художників-ілюстраторів. В ХІХ-ХХ ст. на
артурівські сюжети було написано більше тридцяти
опер, серед яких особливо виділяються музичні
арам и Р.Вагнера (“Трістан та Ізольда”,
“Парціфаль”, “Лоенгрін”). А. присвячені популярні
мюзикли, напр., написаний за романом Байта
“Камелот’’ Лева та Лернера, шо з успіхом йшов у
60-ті рр. на Бродвеї, муз. інтерпретації роману
Твена Р.Роджерса і Л.Харта (1927) та Б.Кросбі
(1949). Віддав данину А. кінематограф. Екранізації
поч. століття (Е.С.Портер “Парціфаль”, 1904), —
до одного з найкращих фільмів Бормана
“Ескалібур” (1981).
Ірина Горбачевська