АФОРИЗМ (грец. ар/топ’ятої — визначення) —
жанр словесної творчості, оригінальна узагальнююча
думка в лаконічній формі. А. відрізняються від
анонімного прислів’я авторством, від логічного
судження — індивідуальністю, від «крилатого виразу»
формально-смисловою завершеністю. А. називають
“прислів’ям інтелектуалів”. Однією з визначальних
ознак А., шо надає йому власне жанр, змістовності, є
самодостатність як худож. цілого, як окр. тв. Вона
зумовлює можливість, з одн. боку, об’єднання А. у
цикли та зб. (часто з жанр, спорідненими —
апоф(т)егмами, гномами, максимами,
сентенціями) за тематичним або ін. принципом
(“Афоризми’’ Г.К.Ліхтенберга), а з ін., — вилучення із
текстів, в яких вони містяться (“Лихо через розум”
О.Ґрибоєдова). На відміну від досить обмежених у
своєму “високому” жанр, пафосі філос. гноми,
повчальної сентенції та моралістичної максими А.
характеризується більшою спроможністю вираження
автор, модальності. Не обтяжений А. жодними
тематичними зобов’язаннями і тому може
схрешуватися з ін. жанрами (напр., епіграматичні А.
нім. поета XVII ст. Ф.Логау, пародійні А. Козьми
Пруткова тощо).
Жанровий стиль А. тяжіє до лапідарності.
Ця його атрибутивна властивість забезпечує жанр,
усталеність, незважаючи на те, шо характер
вираженої в А. думки може коливатися від
раціоналістично ясного до парадоксального (Лао-
цзи, О.Вайлд) і навіть езотеричного. До типових
фігур А. належать антитеза, гіпербол а. лексико-
синтаксичний паралелізм та ін., які спроможні
експресіонізувати зміст та подати його в
оптимально економному вислові; постійним є
використання образної, насамперед, символічної
або алегоричної форми: можливі ритм, та звук,
упорядкованість, зокрема, співзвуччя закінчень у
синтагмах (гомеолевта). шо нагадує римовану
прозу. Це пояснює орієнтацію А. на витончену
структуру вірша з її сугестивними та мнемонічними,
перевагами, шо засвідчено наявністю вірш, А.
(напр., нім. поета XVII ст. А.Сілезіуса).
Гнучка форма А. дозволила йому стати
домінуючим серед споріднених з ним жанрів. По суті
він набув значення видового поняття, яке об’єднує
хрію, апоф(т)егму, гному, максиму та власне А.,
жанрові межі між якими є досить відносними.
В афористичних жанрах викристалізовується
досвід людини в різних сферах її життєдіяльності
(рел., філос., естет, наук., моральній тошо). Тому вони
мають вел. просвітницьке значення, шо спричинило
їх актуальність протягом усієї історії людства.
Найдавн. кн. А. уважають егип. “Повчання
Кагенії” або “Повчання царя Гераклеопольського”
(2980-2900 до н.е.). які досліджував чернівецький
філолог М.Гуля (“Дидактична аферистка давнього
Єгипту”, 1941). Афористичний стиль притаманний
Біблії. Талмудові, кит. “Іцзін”, шумерському
“Повчанню Шуруппака”, месопотамському
“Повчанню Ахікара”. будлійській «Дгаммападі”,
давн-рус. «Молінню Даниїла Заточника» тошо.
Широко використовували афористичні жанри
Гіппократ, Солон. Сенека. Лао-цзи, Конфуцій,
H.Буало (“Поетичне мистецтво”). Дж.Боккаччо. М.
де Сервантес, Б.Паскаль, Г.Сковорода, Й,-
В.Гьоте, А.Шопенгауер, Ф.Ніцше, В.Розанов.
Б.Шоу, К.Крауста ін. Неодноразово А. поєднувано
в зб.. напр., цикли вірш. А. «Угорські вірші» (250
строф) та “Словацькі вірші” (220 строф) словац,-
угор. поета П.Беніиького. Вагомий зб.
перекладених укр. мовою “Афоризмів” (1966)
склав на екзилі В.Державін. А. стають вислови з
тв. красного письменства. Напр., в Україні з
I.Котляревського, Т,Шевченка, І.Франка, Лесі
Українки, О.Ольжича.
Борис Іванюк
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: АУТО