БАЙРОНІЗМ — особливий понаднац. тип
худож. світовідчуття, що набув відповідного втілення
в системі жанр.-стильових рішень (формул) як один
з найяскравіших проявів романтизму. В межах
романт. худож. системи Б. був своєрідним типом
митецького бунту, який закономірно виник у Європі
на поч. XIX ст. отримав назву від прізвища англ.
поета Дж. Г.Байрона, то його літ. і життєва позиція,
чільні риси творчості були яскравим виразом
основних ознак Б, а саме: “світової туги”,
індивідуалізму, титанізму, пошуку яскравих, сильних
особистостей в історії та л-рі, бунтарства, життєвого
епатажу, захисту свободи народів і кожної
особистості окремо та ін. Байрон відчув, підхопив
та персоніфікував той дух. шо вже витав у повітрі.
Поет звільнив ту величезну енергію, шо почала
назрівати ше у творчості Дж.Мільтона та ін. митців
і обов’язково мала вилитися в повному обсязі. В
цьому, як і в силі поет, хисту Байрона, громадянській
позиції та особистих рисах характеру, криються
причини того, шо його творчість мала чи не
найбільший в історії л-ри резонанс в Європі. Ця
творчість була нерозривно зв’язана з поширенням
в європ. л-рі ідей Б. Але треба відзначити, шо певні
риси Б., елементи байронічного світосприйняття
почали проявлятися в л-рі ще до Байрона, напр., у
творчості Ф.Р. де Шатобріана, хоча як особистість
він мав з Байроном багато в чому протилежні риси
характеру. Шатобріан, як і Байрон, подорожував
по Сх. (тяжіння до сх. і взагалі екзотичних сюжетів
було властиве романтизмові назагал). Вони мали
спільні ідеї. У “Рене” Шатобріана є багато ознак,
шо споріднюють його як з “Чайлд-Гарольдом”, так і
з “Манфредом”: ставлення до природи як до
втілення свободи, подиху вільного життя, мотив
втечі від людей, пошук “самозабуття” та ін. Всі ці
елементи також складають багатогранну структурну
основу Б. Він був певною мірою аморальним
світосприйняттям, оскільки виходив за межі трад.
моралі того часу, без конфлікту з якою не можливо
було домогтися справжньої людської свободи.
Протягом майже усієї 1-ої пол. XIX ст. Б. мав
вплив на більшість європ. л-р. на: А. де Мюссе, А.
де Віньї та А.М.Д. де Ламартіна у Франції. Й.В.Гьоте
та Г.Гайне в Німеччині, Дж.Леопарді та Уго
Фосколо в Італії, А.Міцкевича та Ю.Словацького в
Польщі, О.Пушкіна та М.Лєрмонтова в Росії,
Т.Шевченка та Є.Гребінки в Україні. Це був
особливий романт. умонастрій, який був пов’язаний
з крахом трад. класицистичної культури та
формуванням амбівалентного ставлення до
християнства. Поштовхом до його виникнення і
розвитку були також політ, та культ, зміни в Європі.
Презирливе ставлення до людини, до її розуму та
свободи в деяких літераторів поч. XIX ст.
(Л.Бональд, Ж. де Местр), неприйняття
раціоналізму та скептицизму, спірітуалізація
філософії (Й.Г.Фіхте, Ф.В.Шеллінг), створення
“Священного Союзу” між європ. державами з метою
захисту монархічної влади, а також багато ін. явиш
не могли не спричинити ліберальної опозиції, яка
залишилась вірною ідеям Просвітництва.
Значну ролю у формуванні Б. відіграла літ,-
філос. спадщина Ж.Ж.Руссо, пророка майбутнього
романтизму, який створив потрійний культ
особистості, почуття та природи у своїй життєвій
філософії та заклав перший камінь відродження
дійсно рел. почуття в сусп-ві. Б., і насамперед
творчість самого Байрона, з його любов’ю до всіх
націй і захистом індивідуальності та органічною
суперечливістю як доказом людської природності,
багато в чому збігається з філософією Руссо.
Творчість обох митців характеризується глибокою
людяністю, а також стихійною релігійністю
(“релігією серия”), яка не припускала ніякого
догматизму. Від Руссо бере початок і така
характерна риса Б., як поривання мития до
просторової та часової свободи, шо її яскравими
образами були море, степ, гори — ті “вільні стихії”,
шо були оспівані, крім Байрона, також
Шатобріаном, Леопарді. Міцкевичем, Словацьким.
Пушкіним, М.Гоголем, Лєрмонтовим,
І.Срезневським, Гребінкою.
Формування байронічного умонастрою
відбувалося також завдяки творчості ін. митців.
Можна сказати, шо Б. як особлива ідейна-стильова
тенденція в європ. культурі поєднав в собі чуттєве
серце Руссо з саркастичним вольтер’янством.
Поети та прозаїки, шо в їх творчості
відображено риси Б., були впевненими — і в цьому
полягала естетика цього типу художн. світовідчуття
— в силі людської волі, думки, почуття, в здатності
людини зберегти любов до ближнього, у красі як
природи взагалі, так і людської природи зокрема, а
також у руйнівній силі сусп-ва, яке пригнічує цю
красу. Тому байронічний герой — це передусім
сильна, яскрава, але самотня особистість. Такими
особистостями були і сам Байрон, і його багато в
чому автобіографічні герої — Чайлд-Гарольо, Лара,
Корсар. Прометей, Каїн. Ці риси помітні також у
героїв Гьоте (Фауст, Вертер), Міцкевича (Конрад),
Пушкіна (Онегін, Алеко); Лєрмонтова (Печорін,
Мцирі). Так само, як і Байрон, багато письменників
звертаються до образів дійсно сильних
особистостей, напр,, до Мазепи, шо був втілений,
крім Байрона, у тв. Гюго, Пушкіна, Словацького та
ін. митців. Байронічні риси виявляються у різних
нац. л-рах завдяки рецепції певних худож. форм,
наднац. сутності Б., який стає однаково близьким
представникам різних культ, ареалів, а також
наявності зустрічних течій, спорідненості душ тих
чи ін. письменників. Багато їхніх героїв прагнуть
простого і вільного життя, відповідно до романт.
ідеалу, вони пориваються до знання, шастя й
свободи, героїчно борються за ці блага.
У тв. різних письменників відображені, як
правило, окр. риси Б., шо були близькими їм за
духом, відповідали їх естетиці. Так, Б. у творчості
Гюго проявився перш за все в дусі політ, свободи,
в захисті окр. людини, Ті сили волі (“Ернані”, “Рюї-
Блаз”). У байронівській поезії (“Пісня для луддитів”)
ці мотиви були надзвичай важливими. Б. у
Стендаля — це насамперед індивідуалізм героїв,
хоча Жюльєн Соррель в “Червоному і чорному”
більш подібний на розбійника Конрада, аніж на
Манфреда. Гол. виразником Б. у Франції
вважається де Мюссе, тв. якого пройняті
меланхолією, розчаруванням (це особливо відчутно
в поемі “Намуна”, шо написана під впливом “Дон
Жуана” і, якоюсь мірою, 1-ої пісні “Чайлд-
Гарольпа”, а також у “Сповіді сина століття”).
Нім. л-ра також знаходилась під впливом Б. У
“Фаусті”, роботу над яким Гьоте почав ще до
розквіту творчості Байрона, титанічний образ
богоборця, шо звертається до магії і прагле
розкріпачити особистість від рутинних законів сусп.
буття, є чудовим втіленням байронічних рис
характеру. Фауст як геній, шо прагне шастя, волі і
пізнання таємниць природи, бунтар, який все ж таки
перемагає, — це за своїм духом байронічний герой.
Багато в чому він скидається на Чайлд-Гарольда.
Не сприймаючи сер-віч. містики та моралі
феодального лицарства, Байрон при зображенні
героя постійно сперечається з самим собою та
повертається до гордого ствердження про
суверенітет людського розуму і волі та їх
непереможність в боротьбі за свободу. Внутр.
суперечливий і герой трагедії Гьоте. Це дуже
яскрава індивідуальність і дійсно сильна натура. Ще
подібнішим на Байрона є Евфоріон, один з персонажів
‘‘Фауста”, якого Гьоте називає “нов. Ікаром”.
Зображення цього героя, життя якого було постійною
боротьбою, є начебто прямим портретом Байрона.
З ін. боку сприймає Б. Гайне, багато тв. якого
пройняті настроєм “світової туги” і мають спільні
риси з тв. Байрона та письменників з байронічним
світосприйняттям, напр,, “Вальтасар” Гайне — з
“Бальтасаром” Байрона” а гайнівські “Сутінки
богів”— збайронів., “Тьмою”. Цим настроєм були
пройняті також тв. нім. філософа Ф.Ніцше. чия
життєва позиція багато в чому скидалася на
позицію байроністів. Запозичивши в Гайне назву
“Сутінки богів”, Ніцше розширює і дешо
переосмислює волелюбні ідеї нім, романтика. Б.
відчутний також у гайнівській сатирі (напр., сатира
“Німеччина”), яка зазнала впливу таких тв.
Байрона, як “Дон Жуан”. “Бронзовий вік” та ін.
Італієць Леопарді як письменник “світової туги”
не зазнав вед. впливу Байрона, але був дуже
схожим на нього світоглядом. Подібність
спостерігається і між Байроном та англ. поетом
А.Теннісоном. Т.ч., Б. у творчості різних євроа
митців може з’являтися як завдяки впливові
Байрона, так і без цього впливу.
Значною мірою Б. відчутний у творчості рум.
поета М.Емінеску: це і настрій “світової туги” (вірші
“Перевертні”, “Убогість та нудьга”, “Самота” та
ін), і вел, інтерес до Сх. (“Камарева”. “Єгипет”), і
звертання до міфології, фольклору (“Лучаферул”,
“Міфологічне”), і байроніч. сатира (“Послання”,
“Імператор і пролетарій”).
У поль. л-рі Б. відбився в творчості як
Міцкевича, так і поетів укр. школи
(А.Мальчевський, С.Ґошиньський, Словацький).
Байронічні мотиви відчутні в багатьох рос.
письменників: Пушкін, Лєрмонтов, [.Козлов та ін.
Духом Б. пройняті “пд. поеми” Пушкіна:
“Кавказький бранець”. “Бахчисарайський
фонтан”, “Брати-розбійники” та “Цигани”.
Позитивні герої поем — “вигнанці”, “злочинці”.
Вони сповнені жаги свободи, по-справжньому
кохають, маючи при цьому антагоністів, і прагнуть
подолати перепони на своєму шляху. Певна
схожість помітна між цими поемами та “сх.
поемами” Байрона: “Гяур”, “Парізіна”, “Абідоська
наречена”, “Облога Корінфу”. Але не слід
перебільшувати вплив Б. на Пушкіна. Якщо на поч.
1820 він у захопленні від англ. поета, то вже 1824
(коли були написані “Цигани”) пише про
“озлобленого Байрона” та його героїв: “Ця
одноманітність, цей підкреслений лаконізм, ця
безперервна лютість, чи це природно…”.
Розвінчуючи в “Циганах” егоїзм байронічного
героя, поет у “Євгенії Онєґіні” створив багатобічні
складні реаліст, характери й заперечував подібність
свого роману до тв. Байрона. Згодом О.Герцен
писав, шо “Евгеній Онегін” лише зовнішньо
подібний до байронівського “Дон Жуана”. Суть
цих тв. зовсім різна. Значне місце займає Б. у
творчості Лєрмонтова. Позаяк він був дуже
подібним на Байрона за світосприйняттям, його
Б. заснований на спільності поет, інди­
відуальностей. Лєрмонтов — справжній байроніст
за духом, за характером та поглядом на життя.
Особливо це помітно в ‘Терої нашого часу”. який
має багато спільних рис з “Манфредом” та ін. тв.
Байрона, а також у поемі ‘‘Мцирі”, сюжет якої
певною мірою нагадує сюжет 2-ої частини Тяура”
і побудований як сповідь страждальця, шо знайшов
останній притулок у монастирі. (За такою ж
моделлю було побудовано поеми: “Чернець”
Козлова, “Кохання у тюрмі” і “Дорошенко”
B.Литвинова. шо теж зазнали величезного впливу
Б.). Разом із тим, подібно Пушкіну, Лєрмонтов
заперечує надмірне зближення його з англ. поетом:
Н і, я не Байрон. інший я.
Обранеиь. люпям.ше не знаний,
Як він, манлрівеиь, світом гнаний,
Та руська лиш душа м оя…
(перекл. М.Терешенка).
Легендарні постаті укр. історії в байронічному
дусі були втілені в поемах К.Рилєєва “Богдан
Хмельницький”. “Сповідь Наливайка”,
“Гайдамак”.
В укр. л-рі риси Б. наявні в Шевченка, Гребінки,
Срезневського, О.Кониського, Лесі Українки,
І.Франка (окрім того, він досліджував творчість
Байрона); у поетів-романгиків: В.Забіли (зб. “Співи
крізь сльози”), М.Петренка (зб. “Думи та співи”). Сх.
тематика присутня у Лесі Українки: “Кримські
спогади”, “Кримські відгуки”, “Раменеіс”, “Весна в
Єгипті”. Спільні риси є між байронівським “Дон
Жуаном” та “Камінним господарем”, між “Облогою
Корінфу” та її “Оргією”. Спільним між Шевченком,
Лесею Українкою та ін. митцями, шо тяжіли до Б., є
величезне прагнення свободи, звільнення
поневолених народів. Водночас характерною
ознакою поезій Забіли, Петренка та низки ін. укр.
поетів XIX ст. була “світова туга”, мотив втечі від
людей, оспівування “вільних стихій” (насамперед неба)
тощо. Б. проявлявся в тв.: “Волох”, “Палій”. “Козак”
Л.Боровиковського, “Козак”, “Палій” М.Маркевича,
а також в багатьох рос. віршах Гребінки (“Утешение”,
“Недуг” та ін.), де оспівується образ демонічного
героя, що кидає виклик усьому світові. Величезна укр.
перекладацька байроніана: О.Веретенченко,
C.Голованівський, Д.Загул, М.Кабалюк,
Ю.Корецький, П.Куліш, Т.Осьмачка, Д.Паламарчук,
М.Рошківський, М.Старицький, Є.Тимченко.
Юрій Ткачов