БАЛАГАН (від тур. balaha з перс, bala —
ganeh) — відкрита кімната над гол. входом,
буквально — високий будинок).
1. До кін. XVIII — поч. XIX ст. — розбірна,
тимчасова будівля для торгівлі під час
масляничних, великодніх та ін. свят на території
Рос. імперії.
2. Подібна будівля для театр., естрадних,
циркових майданних вистав.
3. Різновид ярмаркової (майданної) вистави. З
XVIII ст. й особливо з 20-х рр. XIX ст. в Росії (на
Україні ймовірні відомості про Б. припадають на
1860 рр.) застосовується до нар. театралізованих
виловиш коміч. характеру та циркових вистав, які
відбувалися під час ярмарок спершу в торгівельних
приміщеннях, а потім (з XIX сг.) — у спеціальних
будівлях. У виставах брали участь актори як
кріпосних, так і ін. професійних та напівпрофесійних
театрів, аматори із семінаристів, дрібних урядовців,
майстрових, ремісників, а також циркові актори.
Аналогічні вистави відбувалися у ряді європ.
країн у ХУІГХУІІІ ст. Так, у Франції ярмаркові
театри давали вистави у пристосованих
приміщеннях типу Орлеанської Зали для гри в м’яч,
а в ін. час грали на бульварах. їх репертуар
складався з танців на канаті, акробатичних вправ,
театр, монологів, пантоміми й інтермедій,
почасти вульгарних і непристойних. У Німеччині
мандрівні комедіанти на ярмарках виставляли
балети, інтермедії, п’єси з репертуару вел.
професійних театрів. В Англії в стаціонарних
театрах постійні трупи, до складу яких входили
франц. танцівниці та італ. співаки, давали
регулярно вистави з пантомімою, пригодами
Арлекіна і Коломбіни, піснями, танцями та ін.
На становлення Б. та його жанрів вплинула
генетична спорідненість із забавами скоморохів,
з їх умінням жартувати, танцювати, співати, грати
на муз. інструментах, лицедіяти і розігрувати веселі
імпровізовані п’єси. В кін. XVIII ст. виставлялися
нар. драми (“Цар Максимільян” та ін.), інсценівки
перекладних лицарських романів. З 1840 рр.
на Б. дуже впливають італ. трупи (соттесііо
с/е//’аг(е), персонажі якої (П еро, Коломбіна,
Арлекін) надовго були пов’язані з рос. і укр. Б., де
арлекініади як особливий жанр зайняли одне з
помітних місць у репертуарі, а закликальник у Б.
був поєднанням італ. блазня і рос. масляничного
або святкового діда. Крім італ. комедії масок, на
рос., як і укр. сценічне мист-во, і на Б. як його
частину мали вплив, на думку П.Беркова, франц.
ярмаркова і клас, комедія та нім. гансвурстіада і
серйозна комедія. На формування Б. вплинула
також шкільна драма зі своїми інтермедіями.
Динамізм вистав, образна, нар. мова, побутові
персонажі, гра з глядачем, простий сюжет,
розумний слуга, “дурні персони” та ін. складові
інтермедій широко ввійшли в балаганні вистави.
Певний вплив мали коміч. п’єси демократичних
низів (т.зв. майданні ігриша), які носили фольклор,
сатир, характер, висміювали помішиків, попів,
чиновників, купців та ін.
Будівлі Б. розмішувалися в одну, дві чи три лінії.
На першій вибудовувалися вел. й багаті Б., на
другій і третій — менші й бідніші. У вел. Б. першої
лінії близько години йшли театралізовані вистави,
сюжетні розмовні п’єси й пантоміми, а після цього
виступали співаки, танцюристи, акробати, фокусники,
невел. хори й оркестри нар. інструментів.
Дія в менших Б. першої та другої лінії тривали
не більше як півгодини, і тому вистав відбувалося в
день до ЗО й більше. В них виконували інсценівки
перекладних романів і повістей, арлекініади й
виступи Петрушки, пантоміми на іст. та воєнні
сюжети, циркові номери, різні “чудеса”, трюки
тощо. Видовише, як правило, складалося з 5-10
номерів, які групувалися в три відділення: у першому
— гімнастичні циркові вправи, в другому —
розігрувалася сцена з нар. побуту, в третьому —
коміч. пантоміма.
В нєвел. Б. третьої лінії, які називалися
‘рогожними” або “стовпчиками” (бо споруджувалися
за допомогою стовпа, шо був закопаний посеред
арени, на якому трималося рогожне покриття),
представляли воскові фігури, “сирен”, “диких
людей”, “даму-павука” та ін. чудовиська, а той просто
займалися елементарним обдурюванням.
Незважаючи на різноманітність вистав. Б. мали
певну спеціалізацію: ф еєрії з танцями, арлекініади.
лялькові вистави, циркові та естрадні номери,
батальні вистави й пантоміми та ін. Найбільшою
популярністю користувалися балаганні вистави Б.
Лемана, який ставив пантоміми-арлекініади,
естрадно-циркові номери з дресированими
звірами, “живі картинки”, та А.Алексеева-
Яковлева, який створив особливий балаганний
театр в останній третині XIX ст. “Розвага та
користь”, в якому’ ставилися сцени й “живі
картинки” за тв. О.Пушкіна, І.Крилова,
О.Островського, М.Гоголя та ін.
У XX ст. Б. поступово припиняє своє існування
з низки причин. По-перше, з 2-ої пол. XIX ст. (після
поразки в Кримській війні, селянські реформи
1861 р.) влада з острахом почала ставитися до
вільного, безцензурного слова Б., до скупчення
вел. мас народу на центр, майданах. Внаслідок
цього почали вводитися різні цензурні обмеження
(так, у сер. 50-х років було введено заборону на
п’єси з рос. тематикою), а самі ярмарки виносилися
за межі міста. По-друге, різко зросла кількість
письменних людей у містах і селах, змінився смак
та культ, рівень глядачів, яких уже не задовільняли
Б. з їх трал, тематикою та ін. ярмаркові розваги.
По-третє, Б. або поступово витіснялися
професійними й аматорськими театрами, або
докорінно змінювали репертуар, надаючи перевагу
естрадним дивертисментам. З такою нов.
програмою Б. проіснував до 30-х рр. XX ст.
Балаганні вистави вплинули на розвиток як
театру, так і драми. У Б. “обкатувалися” театр,
технічні “чудеса” і натуралістичні декорації, які
пізніше перейшли на сцену професійного театру.
Шодо цього, вел. роля Б. Лемана. Різні елементи з
балаганних вистав органічно ввійшли в драм,
практику ХІХ-ХХ ст. і збагатили її виразними
засобами, які сприяли появі нов. драм, жанрів.
Бійки, сварки, непорозуміння, гостро
шаржовані діалоги наповнюють драму
“Монопольшик” П.Плавильшикова; елементи
буфонади використано в трагікомедії’ І.Крилова
‘Тріумф” (“Подтипа”); поч. “Одруження” М.Гоголя
подібний до популярної нар. інтермедії на тему
“Пан та слуга”; фарсові елементи, ексцентрика й
пантоміма входять у п’єси А.Сухово-Кобиліна;
Л.Толстой створив п’єси для балаганного театру
‘Петро-хлібник”, ‘Перший винокур”, “Аґґей”, а
комедію “Плоди освіти” будує на витівках
кмітливого слуги, композиційно нанизуючи епізоди-
інтермедії, як це прийнято в Б., у виставах
Петрушки. До “Вишневого саду” А.Чехова ввійшла
пантоміма, ексцентрика і буфонада; в його
водевілях “На великому шляху”, “Ведмідь”,
“Освідчення” наявні мелодраматизм і буфонада;
ексентрику. буфонаду та міміку широко
використано в п’єсах Л.Андреева, В.Маяковського,
К.Треньова тошо. На поч. XX ст. різні мист-ва
широко звертаються до Б. в найрізноманітніший
спосіб сприймаючи та трансформуючи його
тематику, образність, стиль (вірш “Балаганчик” і
п’єса “Балаганчик” О.Блока, балет І.Стравінського
“Петрушка”, картина К.Маковського “Народне
гуляння під час масляної на Адміралтейському
майдані в Петербурзі”, пісня О.Вєртінського
“Божевільний катериншик”, театр, експерименти
Ю.Бонді, В.Мейєрхольда. В.Соловйова (“Вогонь”).
Лнлр їй Близнюк