БАЛАДА — ліро-епіч. жанр фольклор, і літ.
поезії.
У фольклористиці ще не вироблено єдиного
критерію для чіткого визначення жанру нар.
балади. її рамки “дуже невиразні і приблизні”
(М.Андрєєв). Іноді терміном Б. позначають всю
розповідну поезію, включаючи героїчний епос
та іст. пісню (напр., Е.Земман. “Європ. нар. балада.
Копенгаген”, 1967, англ. мовою; М.Амзулеску.
“Героїчна епічна пісня. Бухарест”. 1981, рум.
мовою), Типол.. дослідження рос. (М.Кравцов,
Б.Путілов), укр. (П.Лінтур, А.І.Дей), болг.
(М.Арнаудов), слов. (І.Горак), нім. (М.Браун) та ін.
фольклористів дозволяють виокремити Б. як невел.
ліро-епіч. поему, шо трактує гострі, траг. конфлікти
з приватного життя звичайних “рядових” людей
(богатирі велетенської сили в Б. не виступають).
Сусп., іст. колізії заломлюються в Б. крізь призму
родинно-особистих стосунків і доль. У Б. “не
державний і не нац.. а моральний критерій оцінки
героїв, до того ж це мораль сім’ї” (Кравцов). Ці
особливості реалізуються у завершеному сюжеті,
чого немає в лір. пісні. Таке розуміння нар. Б. має
перевагу у фольклористиці практично всіх слов’ян,
країн (термін на позначення жанру — однорідний:
рос. — баллада; укр., білор., болг., серб. — балада:
поль. — ballada; словаи., чеське — balada).
Основними жанр, ознаками зумовлені й окр. типол.
аналогії у сюжетииі та структурі Б. у багатьох
народів. Є характерні для жанру сюжети і мотиви:
метаморфози, прикмети, передчуття, лиховісні
сили, траг. впізнавання, фант, образи та ін. У нац.
репертуарах Б. у сх. слов’ян більше 300 типів,
приблизно така ж кількість в ін. народів пд.-сх. та
сх. Європи. Виділяють різні рівні спільностей і
подібностей: міжнар. (світ., індо-європ., європ.),
регіональний (заг-слов’ян.. слов’яно-балт., балк..
карпат.). Діапазон міжетнічних паралелей досить
широкий: від заг. тематичних пєрегуків у Б.
віддалених один від одного народів до сюжетних,
а часом навіть текстуальних збігів у текстах бл-
споріднених (напр., сх.-слов’ян, наролів). Серел
найпоширеніших міжнар. сюжетів: повернення
чоловіка (чоловік на весіллі своєї дружини), нещасні
закохані (поєднання смертю) — відомі від ант. поезії
до всіх суч. європ. та багатьох сх. народів; дівчина-
воїн — знайомий ще в давн.-кит. пісні (переклад
укр. мовою І.Франка) і майже в усьому світ,
фольклорі та ін. Фактично нац. репертуари Б. —
своєрідні ланки дуже довгого, ланцюга, який
складається з чисельних різноетнічних варіантів і
версій цих та багатьох ін. сюжет, типів. Сюжетно-
тематичні паралелі відображають заг-людські
конфлікти і ситуації, які повторюються у різних
народів, шо стимулювало міграцію сюжетних тем.
Значна кількість міжетнічних сюжетів є результатом
збереження і розвитку індоєвроп. або слов’ян.
архетипів (напр., укр., рос., білор.) Б. про
перетворення невістки в тополю прокляттям
свекрухи, про вбивство чоловіком дружини, яку
обмовила свекруха тошо). Іст.-типол. зумовлена
генеза подібних Б. про тат. і тур. нашестя у сх-
слов’ян. і балк. народів. Але характер паралелей
відмінний. Пд-слов’ян. та рум. балади порівняно з
баладами зх. та сх. слов’ян характеризуються більш
розробленими сюжетами, пов’язаними з тур.
пануванням (напр., мотив “Краше померти, ніж бути
рабинею в турків” нараховує у сх.-роман. фольклорі
більше 200 варіантів. У Б. сх. та зх. слов’ян (чехів,
поляків, словаків) детальніше розроблені соц.
мотиви (у поль. Б. бідна дівчина радить королю
(панові) взяти собі рівню; про це ж і укр. пісня XVI
ст. “Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?” про
молдавського господаря Штефана) У близьких за
мовою і сусідніх народів спостерігаються процеси
взаємозбагачення нац. репертуарів. Напр., поль. Б.
“Pani pana zabiła” стала надбанням укр., чес.,
словац. і рос. фольклору; укр. Б. про Бондарівну
та пана Каньовського ввійшла в балад, фонд
білорусів і поляків; сюжет грец. походження про
руйнування споруди, яка потребує людської жертви,
поширений в най. редакціях на всьому Балк. п-
ові, а також в Угорщині та Грузії. До своєрідних
аспектів най. репертуарів належать не тільки
неповторні теми і сюжети (напр., в укр. словесності
козацькі, чумацькі, опришківсьні та ін. Б., у рос.
— “Князь Волконський і Ваня-ключник ” та ін.; у
румун, пастуша Б. “Міорица”, відома більш ніж у
1000 варіантів), але й оригінальні версії міжнар.
сюжетів.
До першочергових завдань порівн. вивчення
Б. належать розробка нац. каталогів розповідних
пісень, шо охоплюють всю різноманітність сюжетів
і мотивів міжнар. баладного фонду (такі каталоги
складені в Україні, Чехословаччині, Румунії та ін.
країнах), конкретний облік взаємозв’язку і
взаємозумовленості чинників (іст.-типол., генетич.,
контактного), які детермінують розвиток спільних
і подібних характеристик Б. у різних народів.
Літ. Б. виникла на основі Прованс. Б. це була
ритуальна танцювальна пісня, яка звичайно
супроводжувалась приспівом. З Провансу перейшла
до Італії (ballata). Протягом віків поняття Б.
розширювалось, відходило від первісного значення.
В поезії Данте Алігієрі та Ф.Петрарки Б. розвивалася
під впливом кансони, втрачаючи танцювальний
рефрен. У XII-XV ст. в Англії, Шотландії (ballad),
Німеччині (ballade) та ін. країнах Зх. Європи — невел.
ліро-епіч. поема строфічної форми, шо грунтується
на легендарному або побутовому матеріалі. У франц.
л-рі XIV-XVI ст. — канонічна форма лір. віршів з
нерозвинутим сюжетом, т.зв. лицарська Б., а також
“клас, франц. Б.” (Е.Дешан, К.Маро, Ф.Війон, П. де
Ронсар та ін.). Вона складалася з 3 октав та 1
заключного катрену. Останній вірш кожної строфи
повторювався дослівно: “Балада прикмет”. “Про
жінку минулих літ” Війона. Більш розвинута форма
Б. — 3 децими та 1 квінтет (“Балада поетичного
змагання” Війона).
Після появи зб. Т.Персі “Пам’ятки старовинної
англійської поезії” та м істифікації Дж.Мак­
ферсона “Твори Оссіана, сина Фінгала” (обидва
1765) у європ. науці термін Б. почав
застосовуватись шодо окр. жанру епіч.
гостросюжетних пісень. Англо-шотл. нар. Б.
(особливо про легендарного нар. героя Робін Гуда)
сильно вплинула на передромант. та романт. л-ру
(Р.Бьорнс та ін.). Ін. важливим стимулом для
розвитку жанру в нар. і книжній словесності стала
Б. Г.А.Бюргера “Денора” (1772-73), заснована на
відомому фольклор, мотиві (“наречений-мреиь’’).
Бурхливий розвиток отримала Б. у пізніх нім.
просвітителів (Ф.Шіллер, И.В.Ґьоте). Клас, приклад
лаконічної нім. Б. — “Вільшаний цар” (Erlkunig).
Б. з напруженим драм, сюжетом — улюблений
жанр багатьох романтиків: С.Кольдрідж, Р.Сауті,
Дж.Кітс (Англія), К.Брентано, Л.Уланд, Г.Гайне
(Німеччина), В.Гюго (Франція), А.Міцкевич
(Польша), В.Александрі, М.Емінеску (Румунія) та ін.
У Росії зачинателем Б. як жанру був В.Жуковський
(“Світлана”, “Людмила”). Зразки рос. Б. дали
О.Пушкін, М.Лермонтов, І.Козлов, В.Брюсов.
В укр. л-рі ше на поч. XVII ст. було зроблено
перші проби опрацювати сюжети нар. Б. (“Кулина”
невідомого автора — 1625). На поч. XIX ст.
розвинувся жанр романт. Б.: П.Гулак-
Артемовський, П.Білецький-Носенко, І.Вагилевич,
М.Костомаров, Т.Шевченко, Ю.Федькович,
Б.Грінченко та ін. Специфічна ознака Б. в укр. л-
рі — її спорідненість з думою та романсом. На
грунті трад. баладної творчості доби романтизму
високохудож. зразки жанру створили укр. поети
XX ст. П.Тичина. М.Рильський, О.Близько (“Книга
балад”, 1930), І.Драч, Л.Костенко.