БАРД (ірл. bard, валлійське — bardd, етимологія
неясна) — 1.У народів пн. гілки кельтів — ірландців,
гелів, лд. гілки — валлійців, корнуоллців, меншою
мірою бретонців — поет-співець. Грец. і рим. автори
засвідчили існування Б. ше в IV-1I ст. до н.е. (bardus).
Первісно існував твердий поділ на філідів (творців)
і Б. (виконавців). Згодом Б. сполучає ці дві сторони
творчості. Своїм співом у супроводі арфи (яка
вважається ірл. нац. емблемою) або кроуда — давн.
кельт, струнного інструмента під час культових свят
уславлювали богів і героїв, згодом складали рел.
вірші, надихали слухачів на подвиги, були носіями
патріотичних ідей у боротьбі проти англо­
саксонських і нормандських загарбників, зокрема,
оспівували подвиги короля Артура та лицарів
Круглого столу (Артуріана). Разом із тим,
розпалюючи місцевий патріотизм, сприяли
міжрегіональній ворожнечі. Найбільшого розвитку
феномен Б. досяг в Ірландії. Справжні тв. сер-віч.
Б. майже не .дійшли, до нашого часу, але історія,
сер-віч. рукописи, нар. пам’ять зберегли імена
найславетніших Б. В Ірландії це — Ойсін (Оссіан),
герой з феніанського циклу ірл. героїчного епосу,
Амергін (УІЛ/ІІ ст.), тв. якого записано в «Книзі
завоювання Ірландії» (XII ст.), Мюредах Албанах
О’Далей (+ 1220), Дондах Мор О ’Далей (+1244),
Гофрей Фіонн О’Далей (+1387). Жорстоке
придушення О.Кромвелем ірл. нар. повстання
(1641-52) спричинило занепад творчості Б. Останні
— Д.О’Брудар, А.Рафтері, Т.О’Керолен (1670-
1738). У Валлії найдавн. Б. — Анурін (Анерін), шо
жив у УІЛЛІ ст., якого тв. «Гододін» дійшов у
рукописах ХП-ХІІІ ст., а також — Міртин, Талісін
^ІАЛІ ст.), Лліварх Хеп (IX ст.). У Бретані —
Гаврніон, Суліо, Талліезен (їхні тв. не збереглися).
Первісно Б. жили на утриманні при дворах князів,
обов’язково брали участь у князівських учтах, часом
були впливовими порадниками князів. Вони
складали також сатир, вірші, інколи навіть про своїх
покровителів. Незабаром з’являються мандрівні Б.
Вони мали цехову організацію, подібну до цехів нім.
майстерзінгерів або укр. кобзарів-лірників.
Водночас займаються чаклуванням і вимаганням
грошей. Тому в Ірландії 590 була спроба навіть
ліквідувати інститут Б. Б. виконували широку
культурну місію. Існували кланово-замкнуті
професійні бардівські школи Туди приймали лише
дітей, шо походили з родів Б. Упродовж кількох
років майбутні поети навчалися трад.. дуже
складним правилам метрики, римування,
архітектоніки Часом по 2/3 населення навчалися
в ;Б. ; З ХУ1ІІ ст, бардівство занепадає. У Валлії Б .
був розроблений королем Грифідом аб-Кінаном
(блД 110). Тут бардівство занепало вже в ХУ-ХУІ
ст. В Бретані феномен Б. був мало поширений і
саме слово, очевидно, не вживалося (бретонське
слоійо Ьагг у значенні «поет» — філол. реконструкція
XX ст.). Але саме від бретонських Б. перейшли у
франц. лей лицарські романи артурівські мотиви.
2. У ХУП-ХУЛП ст; у т. зв. бардичній поезії Б.
значить давн-герм. вішун-жреиь-поет.
3. Наприкінці XVIII ст. під впливом оссіанізму
поняття Б. набуває значення “поет, шо вдається
до туги за минувшиною, апелює до давн. героїчної
традиції, кличе до бою”. Так розуміють образ Б. й
у слов’ян, поезії. Його вживає Г. Державін: “Ода
на здобуття Ізмаїла” (1790), В. Жуковський “Піснь
барда над фобом слов’ян-звитяжців’ (1806), кн.
О. Одоєвський у відповіді на пушкінське Послання
в Сибір”(1827), М. Лєрмонтов. В Україні Є.
Гребінка — рос-мов. вірш Український бард”,
1795). А. Міцкевич значною мірою на кшталт
оссіанівського Б. створив образ лит. співця —
вайделота в поемі “Конрад Валленрод “.
4. З середини XX ст. виступають т. зв. суч. Б. або
виконавці співаної поезії: в Росії — “збунтований
сентименталіст” Б. Окуджава, О. Галич, В.
Висоцький, Н. Матвеева, О. Городницький. Ю. Кім.
О. Дольський, І. Тальков та ін. В Польші — А.
Осецька та ін. В Україні — І. Драч. В. Жданкін, О.
Богомолець, А. Панчишин. М. Бурмака, брати
Джигурда, А. Горчинський, А. Чернюк та ш. У
Білорусі — С. Соколов-Воюш. С. Лавник, К. та А.
Комоцькі, Є. Акулик. Вони виконують пісні на
власний текст переважно з естради,
супроводжуючи його грою на гітарі. Це давало
змогу оминати цензурні перешкоди. Пісні суч. Б.
були яскравим і сміливим викликом комуністичному
режимові і тоталітарній ідеології. Тому здебільшого
вони розповсюджувалися напівлегально через
магнітофонні записи. Деякі з цих пісень
переходили най. межі і поширювалися в різних
слов’ян, країнах у оригіналі та перекладах. В
Україні поштовхом для розвитку виконання
співаної поезії був фестиваль “Червона рута”
(Чернівці, 1989). Суч. бардівство – типовий
вторинний культ, феномен: відновлення, здавалося
би, звиклої традиції в цілком нов. соц.-іст.
обставинах.
Анатолій Волков