БЕСТІАРІЙ (лат. ЬевНагіив — звіриний) —
особлива форма дидактичної л-ри Сер-віччя,
об’єктом зображення якої були переважно тварини,
рідше — рослини, мінерали тошо в алегоричному
тлумаченні з метою унаочнення постулатів хрисг.
віровчення. Особливого поширення Б. набув у IX-
XIV ст. у Франції та Англії, де існував як у віршах,
так і в прозі і мав яскраво виражене тяжіння до
рел. та морального напучування. Джерелами були
дидактичні жанри ант. та сх. ст-давності, тв. ранніх
сер-віч. письменників Гробануса Мауруса, Ізідора
Севільського та ін., але особливо — анонімний грец.
“Фізіолог” (II ст.), шо був згодом перекладений лат.
мовою, — псевдонаук, зоологічний довідник, який
складався з окр. статей про властивості тварин, де
поряд з реальними (лев, лисиця, змія, орел, голуб
та ін.) зустрічалися фант, (фенікс — як втілення
невмирущості, василіск — символ потворності й
злоби, сирена — алегорія підступності тошо).
Найдавн., здебільшого ілюстровані Б.,
відносяться до ІХ-ХІІ ст,, як, напр., вірш. Б. англо-
норманського священика Філіпа де Таона (1125).
Найбільшої популярності Б. зажили в XIII ст.: Гійом
Леклерк “Божественний Бестіарій” (1210-11),
Ґервез де Фонтеней та ін. З сер. XIII ст. в Б.
починає проникати світська тематика, яка
тлумачить тваринну символіку не тільки в дусі
аскетичного христ. віровчення, але й вдається до
“єретичних” любовних мотивів, як, напр.,
“Бестіарій кохання” Рішара де Фурніваля, або
“Римований бестіарій кохання” анонімного автора
XIII ст. тошо. Давн-рус. “Фізіолог” (в рукописі XV
ст.) виник на основі болг. перекладу з грец.
першотв., шо був здійснений в XII ст. Він знайшов
відображення в давн-рус. л-рі, іконописі, книжковій
орнаментиці Київ. Русі. Впродовж століть Б. були
важливим джерелом сер-віч. та барокової
символіки, алегорики та емблематики.
У XX ст. до форми Б. звернулися франц. поет
Г.Аполлінер (“Бестіарій, або Кортеж Орфея”,
1911), нім. письменникФ.Блай (“Великий бестіарій
сучасної літератури”, 1920), рос. поетВ.Хлєбніков
(“Звіринець”) аргентинський письменник
Х.Л.Борхес (“Книга про вигадані створіння”.
1967), Ю.Андрухович (“Середньовічний
звіринець”), М.Кіяновська (він ок сонетів
“Бестіарій”, “Риби і житіє”) та ін.
Петро Рихло