БИЛИНА — ж анр рос. епіч. пісні. Б. не
співалася, але виконувалася речитативом, первісно
в супроводі гри на гуслях, пізніше без муз.
супроводу. Слово Б. для позначення жанру було
запроваджено в 40-х рр. XIX ст. І.П.Сахаровим,
який запозичив його зі “Слова о полку Ігоревім”:
“… по былинамъ сего времени”. Незважаючи на
помилковість такого ототоження, слововживання
Сахарова закріпилося в фольклористиці як термін
(у суч. укр. перекладі М.Рильського Б. —
“бувальщина”). Були витіснені ін. терміни:
“старина”, або “старинка”, як мовилося в народі,
недиференційоване “пісня”, яким користувався,
напр., П.Киреєвський, “вищі епіч. пісні” (на відміну
від “нижчих епіч. пісень” — духов, віршів та іст.
пісень). Б. часто визначають як героїчні пісні, але
поряд з тим є багато Б. міфол., новелістичного,
авантюрного змісту. Основні дійові особи Б. —
богатирі. Від їхніх дій залежить розвиток сюжету
та ідейно-тематична спрямованість Б.
Сюжетів Б. існує близько сотні, варіантів —
більше двох тисяч. Учені групують Б. за місцем дії
навколо іст. князівських центрів на київ., галицькі,
новгородські (очевидно, й за містом виникнення
сюжетів). До київ, належать Б. про “старших
богатирів”, переважно міфол. генези (Святогор,
Вольга (Вольх), Самсон, Мікула), про “молодших
богатирів” (Ілля Муромець, Добриня Микитович.
Альоша Попович та ін.) — переважно героїчного,
але й новелістичного змісту; галицькі (князь Роман,
Дюк, Чурило, Михайло Козарин) — новелістичні;
новгородські — авантюрно-новелістичні.
Проблема виникнення Б. складна й пов’язана з
боротьбою прихильників м іф ол огічн ої
(Ф.Буслаєв) та історичної (/7.Майков. В.Міллер)
шкіл, аж до дискусії В.Пропп — Б.Рибаков. Перші
(сер. XIX ст.) відшуковують коріння Б. у міфол.
прадавнині. Другі (поч. 60 рр. XIX ст.- до 1936,
відродилася в 50-60 рр. XX ст.) шукають
відображення конкретних іст. осіб і подій. Так,
Володимир Красне Сонечко має одне трактування
— сонячне божество, друге — поєднання в образі
рис двох київ, князів: Володимира Св. та
Володимира Мономаха. Дарма, шо обидві сторони
припускалися перебільшень і негативно ставилися
до аргументів своїх опонентів, такі дискусії були
плідними, допомагали віднайти справжнє
співвідношення між міфол. та іст. складниками. В
сер. XX ст. працями Проппа закладено порівн,-
типол. напрямок у вивченні Б. Сюжети Б. часто
мають паралелі в епосах ін. народів (“Бій Іллі із
сином” — перс. “Рустем і Зораб”; “Добриня та
Альоша” — “Одіссей на весіллі своєї жінки” тошо).
Міграційна школа намагалася пояснити такі збіги
запозиченнями з різних джерел (Іран, Візантія,
Скандинавія, татаро-монголи та ін.).
Вочевидь, треба відрізняти час постання
билинних лротосюжетів і протообразів від
складання власне Б. Найдавн. сюжети відбивають
слов’ян, міфол. уявлення про природу, а також
про “культурних героїв” (Святогор, Вольга,
Мікула). Сюжет Б. про Вольту і Мікулу постає як
відображення переходу від мисливсько-
рибальського господарювання до рільництва.
Відображено в Б. давні звичаї побратимства,
левіратного шлюбу тошо.
Сюжети київ. Б. постали на Київ. Русі. На ці
сюжетні структури накладалися багатовікові
нашарування. Основні вороги богатирів — татари
— замінили кочових степняків — первісних печенігів
і половців (лише в одній Б. “Цар Саул Леванідович”
збереглася назва “Половецька земля”, в усіх ін. її
замінено на “Татарська орда”, “Золота орда”).
Перемоги над печенігами та половцями було
переосмислено як майбутні перемоги над татарами;
бажане майбутнє зображено як здійснене минуле.
Можливо, остаточне оформлення таких Б. відбулося
в XVI ст. після справжніх перемог над татарами. До
XVI – поч. XVII ст. не припинявся процес
билинотворення: сюжетоскладання Б. “Добриня і
Маринка”, описи-ритуали, звичаї, реалії — ближчі
до моск. царського побуту, ніж до ст-київ.
князівського. Часом у науці циклізують Б. за гол.
героями, які часто мають свою біографію (Б. про Іллю
Муромця, Добриню Микитовича, Альошу Поповича,
ВоАьгу, Садка, Василя Буслаєва і т.д.), чи за подіями,
шо їх відображає сюжет Б.: героїчні (військові), про
епіч. сватання, чи боротьбу героя за свою жінку.
Після занепаду Києва внаслідок татар, навали
Б. почали виникати в ін. осередках. Галицькі Б.
відображали торговельну могутність Галицького
князівства. На пн.-зх. Русі — новгородські Б.
славили купецтво, торговельні зв’язки князів з
заморськими країнами. Ін. шар — новгородські Б.
— розповідає про мандри героїв (Василь Буслаєв)
та їх чарівні пригоди (“Садко і морський цар”).
Остання наближається за сюжетом до казки.
Соц. відносини знайшли відбиття як в прадавніх
сюжетах Б. (“Вольга і Мікула”, “Ілля Муромець і
бояри”), так і в пізніх переосмисленнях:
протиставлення міфол. за генезою образів Вольга і
Мікули сприймається як протиставлення князя й
селянина. Зростання симпатії до Іллі Муромця
відображується в сталих словесних формулах —
“селянський син” або “старий козак”. У XX ст.
спостерігається процес затухання билинної традиції.
Б. притаманні худож. особливості, спільні з ін.
фольклор, жанрами (тавтологія, постійні епітети,
loci communes тошо). Поет, форма Б. найскладніша
, найтрадиційніша порівняно з ін. жанрами рос.
фольклору. Найбільше важить прийом гіперболи.
Богатир, його сила, зброя, вороги і т.ін.
характеризуються з використанням гіперболи.
Широко зустрічається гіпербола в Б. про “старших
богатирів” (Святогор від своєї сили поринає в землю
по коліно, чи по кісточки; соху Мікули не може
підняти ціла дружина Вольги). З цих Б. гіпербола
перейшла як основний засіб характеристики до Б.
про “молодших богатирів” (Соловей Розбійник
кричить так, шо люди “мертві лежать”; Ілля
Муромець один побиває військо — “сорок тисяч”;
Васька Буслаєв, підліток, граючись з ровесниками,
випадково вириває їм руки. ноги). Особливістю
поетики Б. є “скам’янілі” епітети (“Я, собака Калин-
цар”), які свідчать про невміння сказителя поставити
себе на т. а негативного героя. Своєрідний тип Б.
було знайдено в козацьких регіонах: на Дону,
Тереку, Ниж. Волзі, Уралі. Це — скорочені й
деформовані Б., шо нагадують пісні і виконуються
здебільшого хором. Поетика Б. вплинула на “нижчі
епіч. пісні”: духовні вірші, ст. іст. пісні (напр., про
Івана Грозного) зберігають билинну поетику. Записи
Б. почалися з 60-80 pp. XVIII ст. в Сибіру. У
дальшому переважну кількість записів було зроблено
на Пн. (Архангельська та Олонецька губернії).
В Україні Б. як такі не існують. Є однак багато
даних про колишнє поширення тут билинних
протосюжетів. Наймення героїв Б. та розповіді про
їхні подвиги зустрічаються в укр. героїчних
казках: “Ілля Муромець і Соловей-розбійник”,
“Кирило Кожум’яка”, “Про Івана Голика і його
братів”, а також переказах, легендах: про
Михайлика і Золоті ворота, баладах. Деякі казки
зберегли згадку про героїнь-войовниць, котрі
певною мірою нагадують “поляниць удалих” з Б.
(казка “Про Марусю-козацьку дочку”). У піснях є
відгомони Б. про Дюка Степановича. Традиції Б.
Київ. Русі мали вплив на виникнення в X1V-XV ст.
укр. дум, хоча грунтом, на якому вони постали,
були пізніші події. Низка дослідників визнавала
відгомони Б. про Альошу Поповича та Садка в думі
“Олексій Попович” (О.Міллер, М.Дашкевич,
П.Житецький, В.Базанов та ін.), проте ше
М.Сумцов гостро заперечував ці твердження.
Герої-лицарі дум: козаки Матяша старого, вдовин
син юнак Івась Удовиченко (Коновченко), Самійло
Кішка, козак-нетяга Ганжа Андибер, козак Голота,
— всі нагадують воїнів з Б.
Можна твердити, шо в якихось жанр, формах
билинний богатирський епос існував в Білорусі, але
був втиснений сюжетами про Александра, Трою,
зх. лицарськими романами. У XV-XVI ст.
побутували перекази про богатирів. Слово
“богатир” уживав Ф.Скарина в перекладі Біблії
(1517-25). В ін. пам’ятках знаходяться згадки про
“богатиров князя Володимира”. В сатир.-гумор,
листі 1574 оршанського старости Кміти згадуються
імена Іллі Муравленіна і Соловія Будіміровича. Деякі
дослідники, як укр, вчений акад. А.Лобода, вбачали
залишки богатирського епосу в білор. обрядовій
поезії. Билинні мотиви поширені у білор. колядках
та волочобних піснях. Багато залишків билинного
матеріалу в казках про Іллю Муромия та Солов’я-
розбійника (часом герої втратили ці антропоніми).
Такі казки розповідають біографію Іллі від чудесного
отримання сили до смерті. У білор. казках є також
відгомони Б. про Вольгу, Добриню, Василя
Буслаева. Потока-богатиря.
Сюжетно-тематичні та етил, особливості Б. дають
змогу встановити їхню типол. спільність з епосом
народів світу: шумерський і аккадський епос про
Гільгамеша; грец. “Іліада”, “Одіссея”, франц. жести
— ‘Пісня про Роланда”, ‘Про Гшьома д’Оранжа”
тошо, нім. — “Пісня про Нібелунгів”, сканд. саги,
англосакська епопея — “Беовульф”, монг. — “Ґесер”,
калмицьк. — “Джангар”, киргиа — “Манас”, узб. —
“Алпамиш”, пд.-кавк. — нартський епос, якут, епос
олонхо, мансійський — “Янгал-Маа” (“Мадур-Ваза —
переможець”) вірм. — “Давид Сасунський”. карело-
фінський — “Калевала”. Б. зіставляються також з
пізнішими літ. обробками трад. нар. ггісень: Іран. “Шах-
наме’ Фірлоусі, груз. “Витязь у тигровій шкурі”. Саме
слово богатир запозичено з давн-тюрк. мови й у
різних фонетичних варіантах (багатур, богатирь,
bohater, bator, batyr і т.д.) вживається в укр., рос.,
білор., поль., болг., угор., монг., калмицькій, тур. та
ін. мовах (пізніша укр. форма багатир — нар.
етимологія від “багатий”). Наявність спільних мотивів
в характеристиці та біографії билинного богатиря:
змієборство (“змієборство — це той брусок, на якому
богатирі випробовують свою силу молодецьку”.
П.Тичина), епіч. змагання, еггіч. сватання та боротьба
героя за жінку, двобій батька із сином тощо— дозволяє
встановити типол. місце Б. в міжнар. контексті,
розглядати як епос клас, типу, шо пізніше був
трансформований. Варто окремо відзначити мотив
чудової поет, обдарованості героя: Добриня, Садко
грають на гуслях, Вейнемейнен з “Калевали” — на
кантеле (подібне иитрі). Найбільша типол. подібність
існує між Б. та півд-слов’ян. юнацькими піснями
Це спричинено, окрім спільних для всіх епосів типол.
особливостей, наближеністю завдань, які історія
ставила перед сх. і пд. слов’янами в процесі боротьби
проти тат.-тур. загарбників. Звідси — однакове
ставлення до героїв, шо втілюють краші риси народу,
однакові особливості зображення, наявність надзвичай
подібних епізодів: втрата половини сили, корчування
поля, виїзд на богатирські подвиги, звільнення
обложеного міста — Чернігова або Царгорола та ін.
Виклад цих епізодів майже дослівно збігається. Словен.
філолог акад. Ф.Міклошич 1895 на вел. матеріалі довів,
шо, крім тематичних збігів, система худож. засобів у
слов’ян, епосі однакова: порівняння, епітети,
повторення цілих місць, етимологічно споріднені слова
і т.ін. Заг. висновок вченого: близькість іст. долі слов’ян
відображається в мов. і культ, близькості.
Б. справила вплив на тв. багатьох рос. поетів .
Шмитрієв 1794 пише “Іллю Муромця”, “богатирську
казку” за автор, жанр, визначенням; у примітках
Дмитрієв зазначає, шо рос. давн. пісні складено
віршами, які він намагався наслідувати. Після
оприлюдення эб. Кирші Данилова в поезії XIX сг.
з’являється чимало тв. про билин, богатирів
(Г.Державін, І.Крилов, І.Нікітін, О.О.Навроцький та
ін.). Билинна поетика та стилістика плідно була
засвоєна О.Пушкіним (“Руслан і Людмила”, казки) та
М.Лермонтовим (“Пісня про … купця Калашнікова”).
О.К.Толсгой створює кілька тв. за билин, мотивами,
які так і зве Б.: “Богатир”, “Альоша Попович”, “Змій
Тугарін”, “Ілля Муромеиь”, “Поток-богатир”,
“Садко”). Чотири поезії за билин, мотивами
написав К.Бальмонт (“Святогор”, “Вольга”,
“Добриня та Смерть”, “Чому повиводилися витязі
на Русі”). З поетів післяжовтневого періоду до Б.
зверталися С.Марков, І.Сельвінський.
С.Наровчатов, М.Скуратов, Ю.Мєдвєдєв,
Р.Рождественський, Є.Свтушенко та ін. За межами
Росії до Б. звертався чех Ф.Л.Челаковський,
включивши їх переробки до своїх “Відгомонів
руських пісень” (1829) та латис. письменник
Я.Райніс у трагедії “Ілля Муромець” (1915-22).
Твор. зацікавлення Б. мали композитори
“могутньої купки”: “Богатирські ворота в Києві”
(1874) М.Мусоргського, 2-га (богатирська)
симфонія (поч. 70-х рр.) О.Бородіна. Надто ж
М.Римський-Корсаков — “опера-билина ”, за
автор, визначенням, “Садко” (1895-96). Навіть
муз. форма тут іде від билинного речитативу, від
використання справжнього билинного вірша та
наспіву. О.Гречанінов створив оперу-Б. “Добриня
Никитич” (прем’єра 1903 з Ф.Шаляпіним у гол.
ролі). У малярстві кращі тв. на билинні сюжети та
мотиви належать В.Васнецову (“Витязь на
роздоріжжі”, 1882, в якій подано вірш з Б. —
напис на камені; “Три богатирі”, 1898;
богатирська тема відбита ше в двох тв. художника
80-х рр.: “Після побоїща” та “Битва слов’ян з
кочовиками”), І.Рєпіну (“Садко”, 90-ті рр. XIXст.),
М.Врубелю (“Богатир”, 1899; “Микула
Селянинович”); І.Билібіну (“Вольга та Микула
Селянинович” , 1940, “Куліковськабитва”. 1941,
в якій відбиті образи билинних богатирів). Б.
неодноразово екранізувалися, зокрема,
О.Птушком (“Ілля Муромець”, “Садко”),
Людмила Волкова