БУДДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА — поняття, яке
охоплює вел. й різноманітну л-ру на численних нац.
мовах, яка, попри глибоку нац.-іст. різноманітність,
характеризується надзвичайною єдністю в
ментальній галузі і навіть у сфері худож. прийомів.
Вона виникає як переживання й інтерпретація
вчення засновника буддизму Будди Гаутами в інд.
та ін. л-рах Сх. Перш за все, це комплекс канонічних
текстів, у яких міститься виклад буддійських доктрин,
біографія Будди та опис його містичних іпостасей,
а також історія раннього буддизму. Б.л. є
вершинною межею, максимумом можливостей
людини у природному богопізнанні, за цією межею
починається надприродне богопізнання, коли Бог Сам
відкриває себе людям. У цьому Б.л. протистоїть хрисг.
л-рі. Центром, навколо якого групується Б.л., стала
особистість Будди, проповідника УІ-У ст. до н е. У
каноні подано кілька його біографій.
Найавторитетнішими вважаються 5 — Махавасту,
Лалітавістара, Ніданакатха, Буддхачаріта та
Абхінішкраманасугра (пор. з тв. 4-х євангелістів).
Збережено й послання самого Будди, котрі довгі роки
переказувалися в усній формі. Записано канон в ІІ-ІУ
ст. н.е., через 600-800 рр. після Будди, але інд.
традиція дає надійні приклади фольклор. фіксації дуже
вед. текстів упродовж вражаюче довгих періодів.
Образ Будди зберігає риси конкретної особистості
— царевича з роду Шакіїв, який став самітником й
осягнув “просвітління ”, а проте напластовано на образ
і мотиви трад. індуїстської міфології (чудесне
народження царевича, віший сон його матері, якій у
бік буцімто входить білий слон тощо). З індуїстських
Упанішад походить й трансцендентне поривання
Будди до звільнення з пут сансари (матеріально-
чуттєвого буття), до нірвани — світу непохитного
спокою й свободи від страждання. Адже в Упанішадах
розгорнуто було вчення про те, шо все матеріальне й
духов, походиіь від Творця світу Брагми — й матерія,
й дух, й індивідуальне “я” — атман. Брагма перебуває
у вічному спокої, але шлях до нього лежить через
енергійне самовдосконалення (“карма-міманса”), бо
метемпсихоз— безкінечне переродження душ в сфері
сансари — наче приковує земні істоти до “нижчого”,
матеріального рівня буггя (включаючи й рівень “тонкої
матерії” астрально-екстрасенсорного плану). Отже,
хоча буддизм заперечує роль Всеблагого Творця,
поділяючи погляд на творіння Брагми як на плід
ошукання Творця майєю, він проникнутий
пориванням до Абсолюту. Нірвана типол. близька
таким поняттям, як Апейрон греків, Нут та Атон
єгиптян. Сам Будда відповідав мовчанням на питання
про ‘ богів’’ та світоустрій, шо свідчить про байдужість
до метафізичних спекуляцій. Буддизм виник в умовах
чи не найбільшої духов, кризи всього давн. світу, коли
занепадала поганська політеїстична свідомість й
вимальовувалося прагнення до Абсолюту (пор.: кризу
ант. віри у Сократа, вчення Конфуція та Зороастра).
Проте очевидна цілковита незалежність буддійського
канону шодо чужоземних явищ такого роду.
Перші відомості про буддизм записано було
лише в І ст. до н.е. на о. Цейлон мовою палі: це
була Типитака (санскр. Трипітака), букв, “три
кошики мудрості”. Найперший текст було записано
на пальмовому листі, який зберігався в кошиках. Це
— “Віная-пітака” — “кошик статуту” т.зв. “сангхи”,
монастиря, “Сутта-пітака” — “кошик повчань”,
незрідка в досконалій поет, формі; та “Абхідхамма-
пітака” — “кошик тлумачень”. Згодом ці тексти було
вирізьблено на мармурі, вони стали канонічними.
Канон перекладено вже в давнину тибет.,
непальською, кит., япон. та ін. мовами Сх. Але деякі
вислови Будди та ранніх авторитетів існують і поза
межами канону. До них тяжіють “апокрифічні”
біографії Будди. Згодом створюється й вел. за
обсягом л-ра “коментарів”, часом у високопоет.
формі, виникає форма наук, та філос. трактату (пор.
наук, прозу давн. греків або поему Лукреція). Один
час буддизм завдяки прихильності царя Ашоки (ІП ст.
н е.) став державною релігією майже всієї Індії, але
згодом був витіснений з батьківщини клас, індуїзмом.
За Ашоки було створено т.зв. “едікти Ашоки” — дуже
ранні тексти, які було вирізьблено на скелях й
стовпах, подібно до того, як це робилося по всьому
Давн. Сх. (пор. стелу Хаммурабі). Тут було викладено
основні етичні засади вчення, які назагал зводяться
до т.зв. “Панча шіла” — “п’яти заповідей” (за ін.
тлумаченнями — 8-10), які й за формою й за змістом
типол. надзвичайно близькі бібл. “Декалогу”.
Втративши позиції на вітчизняному інд. фунті,
буддизм поширився в ін. країнах Азії, часом
набираючи виразного місцевого колориту. Інколи
тубільна традиція майже ииком поглинає буддійський
вплив. Загалом можна твердити про наднац. єдність
Б.л. Сер-віччя. Хоча сам буддизм теж не втримався
в рамках первинної простоти. Відбувається
розмежування на “вузький” шлях спасіння — хінаяну
(зберігається переважно на Цейлоні) та “широкий”
— махаяну. Остання доктрина розповсюдилася в
Тибеті, Непалі. Китаї, Монголії, Японії, Індокитаї
звичайно під назвою “ламаїзму”. Саме в рамках
магаяни відкрився широкий шлях до “реабілітації”
політеїзму й синтезу з місцевими релігіями. В Б.л.
почали включатися описи пантеонів місцевих богів,
міфологічних уявлень та обрядів — аж до
шаманських. Часом буддизм ризиковано межує з
магією (тантризм, бон). Але в літ. відношенні це
привело до надзвичайного збагачення традиції
міфол.-фольклор. та літ. матеріалом різних народів,
різними нац.-стил. традиціями. Виникають навіть нові
канони, на зразок шанованого в Тибеті додатка до
“Трипітаки” — “Тоніл-хуйн-чімек” (“окраса
спасіння”); тут “п’ять заповідей” розростаються до
10. Проте й в самій Індії розвивалася Б.л. на санскриті
й палі — в дусі вчення магаяни (“Аваданашатака” —
вчення про те, як стати святим).
За жанр, складом Б.л. надзвичайно багата:
численні худож. та нехудож. тв., зі складними
контамінаиіямн поет, та непоет. форм (напр.
філос. трактат, написаний сумішшю прози з віршем).
Побутуючи передусім як явише дидактичної
літератури, будд. канон часто підноситься до рівня
високої поезії. Поруч з філософ, трактатом чи ісг.
хрон ік ою , заповідями та- юридичними
рекомендаціями знаходимо притчу й байку, казку
й житіє, сценку, лір. вірш та епіч. оповідь. Деякі
творці канону стали фундаторами традицій
красного письменства, напр., Ашвагхоша (II ст. н.е.)
автор “Буддхачаріти”, одного з канонічних житій
Будди та деяких св. раннього буддизму, яка є
поемою вишуканого, піднесеного стилю. Відомі й
розробки агіофафічного жанру Ашвагхошею у
формі драми — цим він започатковує традицію, яка
згодом буде розвинена Калідасою, Та й дидактичні
тексти канону вражають досконалістю поет, виразу,
напр., Дгаммапада Це — частина “Сугга-пітаки”,
записана у ІІІ-ІУ ст. до н.е. Не менш відома й така
частина “Сутта-пітаки”, як Лжатаки (історія
перевтілень Будди). Нарешті, буддизм справив вел.
вплив на становлення самосвідомості “я” й
народження лірики: “пісні тхер” — монахів
найвищого рангу, в яких оспівується нірвана та
медитативно осмислено бренність світу. Ця традиція
перейде в філософ, лірику Індокитаю. Зі впливом
буддизму пов’язано й становлення сх. роману
(широко відомі на Сх. “Сон в червоному теремі”
китайця Цао-Сюе-иіня або “Сон в нефритовому
павільйоні” корейця Нам Ік Хуна). Впливала Б.л. на
літераторів Монголії, Туркестану навіть народів Іран,
фупи, на уйгурів та калмиків. Образ Будди відомий
прихильникам зороастризму, маніхейства,
християнства та ісламу. Чимось нагадує Будду св.
Іосафат, інд. царевич, який фігурує в хрисг. світі —
в агіографії та як персонаж духовного вірша. У
казках “Тисяча й однієї ночі” Будда набирає
вигляду ас-Сабті, сина Гаруна-аль-Рашіда, що
зрікається принад земного буття. Особливо виразно
простежується увага до Б.л. в ХІХ-ХХ сг. на Зх. в
зв’язку з кризою християнства й зростанням
неопоганських настроїв. Це зацікавлення часом
набувало виразно ідеологічної орієнтації. Починаючи
з А.Шопенґауера, деякі європейці намагалися
відшукати “праарійські” начала саме в Індії, й буддизм
з його послідовним запереченням ідеї Благого
Творця ставав принадливим як система
інтелектуально-моральна, водночас “розкута” для
“магічних” поривань. Ідеї буддизму були
привабливими для теософів; ці ідеї впливали на певні
кола рос. інтелігенції (Реріхи, почасти В.Брюсов,
Андрей Бєлий); в прагненні “розкріпачення” людини
від бібл .-христ. світогляду ідеї Б.л. використовувалися
найрізноманітнішими прихильниками “оновлення
життя”. До 2-ої світ, війни вплив Б.л. в європ. сусп-ві
спостерігається більше в її “екстремістському” варіанті
типу “шляху” О.Блаватської, котрий справив вплив
аж на А.Гітлера. Пієля поразки нім. фашизму
поширюється вже песимістична філософія буддизму
(екзістенціалісти). Б.л. впливає на значних
письменників, як Дж.Керуак або Дж.Д.Селінджер.
Сьогодні на Зх. популярний буддизм у його далекосх.
варіанті (дзен). На Україні подібні захоплення до
останнього часу переслідувалися, але вплив Б.л.
помітний, скажімо, в творчості О.Бердника. Останнім
часом йде широка хвиля зацікавлення Б.л., але часто
без достатньої глибини та зваженості.
Семен Абрамович