БУРЛЕСК(А) (від лат. burla — жарт, абишиця
— їтал. burleska — франц. burlesque). 1.Метажанр
коміч. л-ри. Основною засадою Б. є умисний
контраст, розрив між змістом і формою, шо полягає
в невідповідності стилю тематиці тв. Б. має два
різновиди:
1) “Низький” Б.-травестування: виклад
героїчного змісту “простецькою” мовою з рясним
уживанням прозаїзмів, вульгаризмів, лайливої
лексики. До “низького” бурлеску належать,
зокрема, такі жанри як поема-гранесг/я та
сучасний літературний апокриф.
2) “Високий” Б., або фальшивий епос: виклад
низької повсякденної тематики підкреслено урочистим
стилем. Найхарактернішим жанром “високого” Б. є
ірої-комічна поема. Б. розквітає в період критики
ст. сусп. та літ. явиш, надто, коли відчутна закостенілість
загальноприйнятих жанр, і стид, канонів.
Коріннями Б. сягає нар. карнавально-сміхової
культури часів язичництва та раннього християнства
(напр., аит. свята бога Діонісія). Зародження літ. Б.
відбулося ще в Давн. Греції в V ст. до н.е.:
фальшивий епос “Батрахоміомахія” (укр. переспів
К.Думітрашка “Жабомишодраківка”, надр. 1869).
сатир, діалоги — епкомії (вихваляння низьких
предметів: “Похвала мусі”, “Суд приголосних”
сирійця Лукіана з Самосат (бл. 125-бл. 190). За
Сер-віччя бурлескність властива творчості
вагантів, жонглерів, скоморохів, шпільманів.
В Україні найяскравіше виявився у календарно-
обрядових іграх і піснях весняно-літнього циклу
(“диявольські сороміцькі пісні’’, “бісівські ігриша”),
типол. близьких до свята бога Діоніса. Органічна
риса їхніх тв. — пародіювання церк. молитов,
профанування високого, офіційно освяченого:
творення “світу навиворіт” за законами
карнавальної свободи. В італ. поезії доби
Відродження Б. наявний у сатир, віршах у манері
а/Іа ЬигсИіа (недбало), зокрема, хвостатих сонетах,
репрезентанта нар.-міської л-ри антипетраркіста
Бурк’єло (1404-1449) та бернеско Ф.Берні.
Розквіту обидва різновиди Б. зазнали в ХУІ1~Х\ЛІІ
ст.. як засіб мист. боротьби проти абсолютизму та
органічно з ним пов’язаного класицизму. Саме
толі складаються основні бурлескні жанри ірої-
комічної поеми та травестії. В подальшому
елементи Б. переходять у ін. жанри. У Франції —
“Орлеанська діва” (1735) Вольтера, в Німеччині
— “Боги, герої та Віланд” (1773) Й.В.Гьоте, в
Румунії — ф а р с и В.Александрі “Йоргу з
Садагури” (1844). “Кіріца в провінції” (1852).
казки І.Крянге “Даніле Перепєляк”, “Іван
Торбинке” та ін. (1875-78). У Росії — в “Гімні
бороді” (1757) М.Ломоносова, “Похвалі комарю”
(1807) Г.Державіна. бурлескних оаах Н.Матвєєвої
( Ода чорнильниці”), А.Вознесенського (“Ода
наклепникові”) та ін.
В Україні Б. був популярним.у Х\Л-ХУ1ІІ ст.,
здебільшого в тв. учнів богословських шкіл:
школярів-“бакалярів”, мандрівних дяк/в-ливоріз/в
( “Житіє і страданіє” І.Турчиновського), у різдвяних,
великодніх, “нишенських” віршах, у шкільній
арам і інтермедіях (інтермедії до драми
М.Довгалевського “Отець Негребецький”). Часто
подібні тв. були анонімними. Поширення дістали
бурлескні елементи в нов. укр. л-рі в нерозривному
зв’язкові з етнографізмом і романтизмом. У 1-й
пол. XIX ст. Б. проникає в усі роди та жанри укр. л-
ри, а також у публіцистку, літ. критику, епістолярій:
1. Котляревський, П.Гулак-Артемовський.
П.Білецький-Носенко, П.Кореницький, С.Олек-
сандров, Я.Кухаренко; “Салдатський патрет”.
“Конотопська відьма” Г.Квїтки-Основ’яненка, “Сон”
Т.Шевченка, поема “Куліш у пеклі” П.Куліша,
оповідання О.Стороженка. байки Л.Глібова.
співомовки С.Руданського, згодом — вірш,
фельєтони В.Самійленка. Відтак Б. спостерігається
в тв. Остапа Вишні, Т.Мигаля. Своєрідні відгомони
Б. очевидні в укр. постмодернізмі. Програмово
орієнтацію на бурлескність проголосила літ. група
Бу-Ба-Бу (бурлеск-балаган-буфонада). Саме в
такому стилі написано “Московіаау” та “Рекреації”
Ю.Андруховича.
Б. має місце й у ін. мист-вах. У драм, театрі Б.
— комедійний жанр, зображення високих подій
ницою мовою та буфонадними театр, прийомами.
Франи. ярмарково-театр. Б. склався в сер. XVII ст.
на основі комедії-Б. П.Скаррона. В гол. ролях його
п’єс виступав буфонний комік Жодле. Цей Б. був
спрямований на руйнацію високих класицистичних
канонів “правильного” театру “Комеді франсез”.
В Австрії театр. Б. використовувався мандрівними
трупами в боротьбі проти “Бургтеатру” (1741) —
ін. назва “Королівський театр при палаці”, з 1776
“Придворний національний театр”.
У муз, театрі в XVIII — 1-й пол. XIX ст. досвід Б.
був засвоєний оперою-буфа, композиторами
Дж.Б.Перголезі (перша опера-буфа “Служниця-
пані” — 1733), Дж.Паїзіел/ю. Н.Піччіні.
Д.Чімарозою. В. А.Моцартом, Дж.Россіні.
Г.Доніцетті). В Англії в 1-й пол. XIX ст. створився
жанр бурлетта. де сполучалися оперові, бурлескні
та пантомімні складники. У музиці Б. — гумор,
свідомо “грубувата” композиція (напр., Б. у “Partita
a-moll” Й.С.Баха).
Своєрідно втілився Б. у кіно, переважно німому
(М.Сенне, Ч.Чаплін).
2. Інколи Б. ототожнюють лише з ірої-
комічною поемою на противагу травестії.
Існує розуміння Б. не як метажанру, але як
стилю. Проте, в такому разі точніше казати про
застосування окремих первнів Б.
(Див. Пародія, Пастнш.)
Анатолій Волков