ВАРШАВСЬКИЙ ПОЗИТИВІЗМ — суеп
ідеологічний і літ. рух у Польщі останньої третини
XIX ст. Назву перейняв від позитивізму — заг-
європ. наук.-філос. напрямку, засади якого було
пристосовано ло конкретних потреб і завдань,
шо постали перед поль. сусп-вом. Являв собою
теор. платформу та практичну програму
ліберальної буржуазії шодо господарського та
культ, розвитку краю після поразки повстання
1863. Варшавські позитивісти прагнули
перебрати провід у житті Польщі від шляхти, шо
трад. відігравала цю ролю. але
продемонструвала нездатність вирішити основні
нац. і соц. справи. В.п. відкидав шляхетське
романт. гасло, яке сформулював А.Міикевич-.
Міряй сили по намірах, але не наміри по силах”.
В.п. висуває тези: 1) ‘органічна праця”:
переконання в можливості (більш того — єдиній
можливості) досягнення господарських, сусп. і
політ, цілей шляхом еволюції та поступу — з
повним відкиданням методів збройної боротьби;
2) “праця біля підвалин”, тобто з нар. масою,
зокрема просвітництво та культурництво; 3)
культ науки, віра в її можливості; 4) емансипація
линки.
Генерація представників В.п. в л-рі —
Е.Ожешко (1842-1910), М.Конопницька (1842-
1910), Г.Сенкевич (1846-1916), а найтиповіший
— Б.Прус (1847-1916). В.п. по всіх параметрах
войовничо виступив проти романтизму: від
народа-пана (co nie slachta. to nie narуd) до
парода-хама (co slachta, to nie narуd). Від
панування поезії до переважання прози. Від
шляхетського романтизму до реалізму. Поль,
вчені звуть 1863-90 рр. періодом П. з огляду на
його панування в л-рі.
Розрізняють два етапи розвитку В.п. Перший
— підпорядкування худож. л-ри засалничому гаслу
утилітаризму. Основним завданням л-ри
вважалося безпосереднє втручання в
найактуальніші справи, основною позитивною
рисою — тенденційність. На провідне місце
висувається публіцистика, програмові статті
ідеолога В.п. О Свентоховського “Ви і ми”. Пруса
Наші гріхи”. В цих статтях формульовано
основні постулати руху, точилася гостра полеміка
з консерваторами в політиці й “епігонами
епігонів” — продовжувачами віджилих
шляхетсько-романт. традицій (т.зв. війна ст. та
нов. преси). Основними органами В.п. були
часописи “Пшегльонд тигодньови”, “Атенеум”,
Правда”. Створювано переважно т.зв. романи з
тезою (“Марта” Ожешко, 1873), п’сси з тезою.
тобто із заздалегідь визначеною ідеєю, яку автор
доводив своїм тв.. а також побутові комедії.
Меншу вагу мала поезія — програмово
громадянські вірші.
Цей перший етап підготував другий, коли
представники В.п. позбулися простолінійного
підпорядкування творчості ідеологічним
завданням, хоча зберігали вірність позити­
вістському світосприйняттю. Прикладом є роман
Пруса “Лялька” (1887-89). де створено
реаліст., а й водночас могутню постать
позитивіського героя Вокульського. Три етапи
його життя відображають етапи сусп. життя
Польщі: лев (учасник постання), віл
(засланець), вовк (талановитий комерсант). У
цей період ром ан було визнано за виший
гатунок і міцно закорінено в поль. л-рі.
Тематично л-ра В.п. висвітлювала головніші
аспекти життя країни: розвиток капіталу та
промисловості (ГІрус. Конопнииька): селянське
питання (Ожешко, Конопницька. Сенкевич,
Прус), нац. справи: боротьба проти германізації
(Сенкевич, Прус); бідування білор. селянства
(Ожешко), євр. питання (Ожешко. Прус).
Зберігається традиція відображення
найзлободенніщих проблем на іст. матеріалі
(романи з життя Польші та Литви
Ю.І.Крашевського й Сенкевича). Згодом ідейно-
т’ворч. шляхи генерації варшавських
позитивістів розходяться. Ожешко, а надто
Прус, залишаються вірними програмі П.,
Конопнииька наближається до рев,-
демократичних поглядів. Сенкевич з 1880-х
pp. у іст. романах переходить на позиції
шляхетського патріотизму та клерикального
романтизму, зокрема з таких позицій зображає
в романі “Вогнем і мечем” (1883-85) Хмельнич­
чину. На іст. матеріалі виникає ідейно-худож.
полеміка: антиклерикальний іст. роман Пруса ;
з історії давн. Єгипту “Фараон” (1895 — 96) і
неокат. неоромант. роман-епопея про перших :
християн у Римі І ст. “Quo i/adis?” (1897-1900)
Сенкевича. В.п. підготував наступні іст.-літ. течії
в поль. письменстві: натуралізм та “Молоду
Польщу”. У поль. літ. критиці (П.Хмельовський
та ін.) й істор. л-рі (Хмельовський, Б.Хле-
бовський, С .Тарновський) наук-
позитивістєький підхід домінував до 1914.
Період В.п. — друге після періоду “великої
романтики”. поетів-пророків (wieszczy)
піднесення поль. літ. Тв. В.п. вийшли на
найкращий тогочас. рівень європ. реалізму,
здобули міжнар. визнання. У Польші ні тв.
дотепер користуються величезною популярністю
в читачів. За статистикою, перше місце —
Сенкевич. друге — Прус, третє — Крашевський.
Величезний успіх супроводжував кінофільми за
романами Сенкевича: “Хрестоносці “, “Вогнем і
мечем”, “Потоп”, “Пан Володийовський”. “Quo
vadis?”; Пруса — “Ф араон”. “Лялька”.
(Екранізація^.
Анатолій Волхов