Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ВЕДМЕЖА ЗАБАВА (ВЕДМЕЖА КОМЕДІЯ)

ВЕДМЕЖА ЗАБАВА (ВЕДМЕЖА
КОМЕДІЯ) — особливий жанр європ. нар.
театру, який був тісно пов’язаний з ареалом
розповсюдження ведмедя, гол. героя вистави.
Генетично В.к. бере поч. з давн. тотемістичних
уявлень про ведмедя як родича чи навіть
прабатька людини, з вірою в тісний зв’язок ведмедя
з добробутом і здоров’ям людини, з
персоніфікацією в цьому хазяїні лісу животвірних
сил природи. (Цим пояснюється й поширеність
образу ведмедя в казках про тварин).
Олюднюючи ведмедя, використовуючи
кумедний контраст між ведмедем і людиною,
поводирі ведмедів добивалися коміч. ефектів,
розігруючи сценки, які зводилися до
пародіювання поведінки, манер і звичок
людей. Рухи ведмедя самі по собі не були
смішними й нічого не означали. Вони
наповнювалися змістом і певним сенсом лише
тоді, коли супроводжувалися поясненнями
поводиря. Текст вимовлявся співучо, чітко
ритмізованими відтинками з суміжною римою.
Лексика була багата на діалектизми й
просторіччя. Ступінь комізму був різним: від
доброго гумору, лагідного жарту до дошкульного,
злого висміювання й сатири (“як красні дівиці,
молодиці біляться, рум’яняться, в люстерко
дивляться, прибираються”, “як старий Терентій
з хати в сіни пробирається, до молодої невістки
добирається”).
До репертуару В.к. входили: 1) коміч. пантоміми
– парод ії на людські дії. Існували певні
регіональні особливості. Так, литовці навчали
ведмедів танцювати, крутити млина, ловити рибу,
черпати воду, поводирі з Московії та Ліфляндії
вчили їх лазити по щоглових стовпах, боротися.
У подібних пародіях ведмідь веселив зібрання
смішними сиенками, які пояснювалися
примовками поводиря; 2) імітація гри на муз.
“інструментах, які ведмідь тримав у лапах. Вибір
інструментів був необмежений — балалайка,
Зрлинка, дудка тощо; 3) вистава ведмедя та
“кози”. Разом із справжнім ведмедем (його часто
замінював ряжений у ведмежу шкуру, вивернутий
кожух чи горохову солому) у виставі брала участь
ряджена козою людина, причому ведмідь
наслідував дії людей, а “коза” зображувала
тварину. “Коза” танцювала під барабанний дріб і
перестук дерев’яних ложок чи бубонців. Танці
ведмедя й кози супроводжувалися репліками
поводиря. В результаті кожен з учасників вистави
робив не свою справу, помінявшись місцями, що
сприяло створенню додаткового комізму; 4) досить
часто в репертуар В.к. входили вистави ведмедя
й мавпи (іноді собаки), які чудово виконували
бурлескні сценки. В пародіях ці тварини
доповнювали одна одну. А контраст у зовнішності
й поведінці ведмедя й мавпи створював
додатковий коміч. ефект; 5) танці з ведмедем.
Партнером у танці виступав поводир ведмедя,
іноді — дівчина, колега поводиря; 6) боротьба з
ведмедем. У цьому виді вистав використовували
природну пристрасть ведмедя до боротьби.
Поводир починав двобій і за ходом “сценарію”
обов’язково клав ведмедя на лопатки. В
сакральному мист-ві це символізувало боротьбу
доброчесного духов, начала в людині зі стихійною
могутністю диявола; 7) цькування ведмедя
собаками.
Офіційні кола держави й Церкви вели постійну
боротьбу з В.к., бо, на думку кліра. ведмідь
втілював сатанинські властивості (гра на арфі в
присутності акробатки означала гріхопадіння
людини, танок ведмедя — танок під музику
диявола, а мавпа верхи на ведмеді —
брутальночуттєві пристрасті тошо). Так, мімів, які
водили ведмедів, засудили на вселенському
соборі в Константинополі (692), викривав Максим
Грек, з’являлися заборонні грамоти тошо. Проте
В.к. була так популярна і приваблива, то знайшла
відображення у різних мист-вах: образотвор.
мист-ві ХІІ-ХХ ст., в т.ч. в лубку, нар. різьбярстві
та гончарстві, літ. тв. (“Генерал Топтигін”
М. Некрасова), виставах родини Лурових.
Андрій Близнюк

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.