ВЕЛЕСОВА КНИГА — іст. -рел. пам’ятка V –
IX ст. укр. народу. Вона є зб. епіч. тв., в яких
йдеться про багато літописних подій. Але за
тематикою та структурою вона ше є літописом.
В.к. оповідає про ґенезу древніх слов’ян, про їхню
історію та міфологію, про довгі мандри та важкі
війни. Текст В.к. вмішує також багато відомостей
географічного, побутового та сой. характеру. У
ній відображено період існування на Лніпрі держ.
союзу сарматів-русів, які підкорили полян-укрів.
Текст пам’ятки організований чіткою своєрідною
ритмізацією, яка простежується завдяки рядкам,
шо поч. зі слів: “Се… ”, “І се..”, “Се бо то… ”.
В.к. було знайдено 1919 Алі Ізенбєком на
Харківщині в розореному війною помісті Вел.
Бурлук ізюмського та харківського полковника
Григорія Донець-Захаржевського. Текст було
зафіксовано на березових (за деякими даними
лубових) дощечках, які мали завгрубшки до 1 см
і площу 38×22 см. Він був подряпаний або
випалений. Всі дощечки були скріплені ремінцем
— нанизувались на нього. На дощечках були й
малюнки. Але тільки три (собака, кіт і сонце) були
скопійовані Ю.П.Миролюбовим — першим
дослідником В.к., що познайомився з дощечками
Ізенбека 1925 в Брюселі. П ’ятнадцять років
Миролюбов опрацьовував тексти дощечок,
останки яких були переписані ним 1939. Сумна
доля тексту В.к. 1941 помер Алі Ізенбек. Нацисти
окупували Бельгію.
Дощечки зникли. Через 15 років після смерті
Ізенбека при посередництві О.О.Кура (генерала
Куренкова) та С.Лесного (Парамонова) почалась
публікація переписаних Миролюбовим текстів
дощечок в ж. “Жар-птиця”. Тоді й була названа
книга Велесовою. (Сан-Франциско, 1957-1959).
У 1968-70 рр. укр. мовою з’явилися публікації
В.к. в Гаазі (вид-во “Млин”) і в ж. “Календар
каиадійського фермера”. Ці публікації
базувалися на дуже недосконалому перекладі
Андрія Кирпича (Англія). Журнал “Дніпро” 1990
(№ 4) ознайомив укр. читача саме з цим текстом
В.к. В газ. “Русь Київська” (1994. — № 1-3) було
оприлюднено ритмізований переклад укр. мовою
автентичного повного тексту В.к., який зібрав і
опублікував в 1972 і 1975 рр. М.Скрипник. Ці
укр. публікації через Б.Ребіндера (Франція)
потрапили в Санкт-Петербург (колишній Ленінград)
і вийшли передруком 1990. Ритмізований
переклад, шо побачив світ в “Русі Київській “, зробив
Борис Яценко. Саме цей переклад вважається
найбільш вдалим. Він вийшов разом з автентичним
текстом окр. числом ж. “Індоєвропа” в Києві 7502
року від сотворіння світу.
Ставлення вчених до тексту В.к. стримане і
упереджене завдяки експертизі 1959 р., яку
зробила Л.Жуковська за вказівкою акад.
В.Виноградова. Висновок експертизи однозначно
стверджував, що текст В.к. — це підробка XIX ст.
Існує підозра, що на цей висновок сильний вплив
мали чисто політ, чинники — кн. вперше
досліджувалась в емігрантських колах і має
безпосереднє відношення до прадавньої історії
України, яка завжди нехтувалась Москвою як
імперським центром, у якому до сьогодні панує
нім. тенденція часів М.Ломоносова шодо рус.
історії.
В додатку до виданого в Києві окр. кн. тексту
В.к. Б.Яценко, спираючись на детальний аналіз
лексики, графіки, орфографії, палеографії цієї
пам’ятки доводить, що про підробку не може бути
й мови. Бо “ навіть вел. колектив вчених
енциклопедичних знань не зміг би виготовити
такий текст, а ще до того й майстерно спотворити
його”.
Виходячи з того, шо В.к. — найдавн. пам’ятка
слов’ян, писемності суч. наука зобов’язана
звернути увагу до вивчення та дослідження всіх
можливих її рівнів та аспектів.
ігор Зварич
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: ВЕДМЕЖА ЗАБАВА (ВЕДМЕЖА КОМЕДІЯ)
Наступна: ВЕЛИЧАННЯ або ЗВЕЛИЧАННЯ