ВЕЛИЧАННЯ або ЗВЕЛИЧАННЯ – поет,
висловлювання пошани до людини, прославлення
її найкращих рис і вчинків. Переважно В.
безпосередньо спрямовується реальному
адресатові. Предметом В. можуть бути також події
чи явища.
Ґенетично В. пов’язані із замовляннями, тому В.
часто поєднані з побажаннями.
Основними худож. засобами В. є гіпербола, а
також постійний епітет, порівняння, повторення,
риторичні звернення.
В. мають місце в різних жанрах календарно-
обрядових та родинно-обрядових пісень. З
календарно-обрядових пісень величальне
забарвлення мають обжинкові пісні та надто
колядки і щедрівки, що в них величають
господаря дому, порівнюючи його з ясним сонцем,
господиню – з ясною зорею, дітей – із зірками.
Величаючи парубка, називають його хоробрим
воїном, дівчину – красунею, князівною,
королівною або царівною.
У весільних піснях, які співають при печінні
короваю перед весіллям і в саме весілля,
величають молоду пару, рід молодої та молодого,
гостей, бажаючи їм усяких гараздів.
Деякі автори (М.М.Шубравська) неточно
визначають В., як жанр нар. пісні.
Наявність В. у різних фольклор, жанрах
спричиняє постання специфічних мікрожанрів,
як от різновид великодніх пісень – ринпзівки. які
були записані на Яворівшині та видані
В.Гнатюком. Риндзівки виконувано
другого-третього дня великодніх свят.
В них величали дівчат або молодиць,
які нещодавно побралися.
Специфічно білор. є валачобні пісні, які
виконуються на перший день Великодня та родинні
величальні пісні. У рос. фольклорі характер В. мають
в ‘юнішні, масляничні пісні та віноградіє – один з трьох
типів великодніх пісень (ін. типи: колядка та овсень)
В. є основним засобом хвальних літ. жанрів: сканд.
драапа. близькосх. касида, араб, мадх, єврогі ода і
панегірик. В укр. письменстві вірш, панегірики були
поширені у Х\Л-Х\/Ш ст. : “Вірші на жалосний погреб
Сагайдачного”, “Вірш на похвалу гербу Острозьких”,
“Похвала на герб Льва Сапіги” тощо.
У муа-вокальному мист-ві величальний характер
має жанр прославної кантати.
Анатолій Волков