ВЕРТЕП — одна з найдавн. обрядових форм
укр. театру. Окр. дослідники (О.Шокало)
вважають, шо назва походить від праарійських
слів-архетиііів в ер, вир, шо означають вирувати,
вертатися, відроджуватися, рости, а також теп —
благословенна течія особливих космічних вод,
світлової ріки. Звідси, В. має небесно-сонячну
етимологію і являє собою обрядове
священнодійство, а не видовище. Гол. ритуальним
моментом була пісня-молитва. колядка
Колядники, які хором співали хвалу Сонцю,
повідомляли людям про його народження і
висловлювали побажання багатого врожаю,
носили з собою п’яти-восьмипроменеву зірку, шо
знаменувала Сонце — знак Коляди-Радості.З тих
часів відомий гімн Сонцю “Нова радість встала,
шо на небі хвала. Над вертепом звізда ясна увесь
світ осіяла”. З згодом поняття видозмінилося у
зв’язку з виникненням і розвитком християнства й
тлумачилося як форма лялькового чи нар. театру,
або святкового дійства на честь народження Ісуса
Христа. Згідно з легендою, в момент народження
Месії засіяла ясна зірка над Віфлеємом. У христ.
часи Ісусові почали поклонятися, як у поганські —
сонцеві. Тому всі почесті воздавалися Христові,
проте текст колядки змінився луже мало:
Нова радість пстала,
Яка не бувала:
Над Вертепом звізла ясна
Світлом засіяла.
Д е Христос родився.
З Діви воплотився…
Отже в центрі уваги поруч з Ісусом — зірка,
сонце, Т. ч. відбулася трансформація
космогонічного міфу про народження Сина-
Сонця Матір’ю-Колядою на легенду про
народження Ісуса Христа — Сина Божого —
Дівою Марією. Звідси й поняття В. почали
тлумачити як синонім чи означення печери, де
народився Ісус. Вважається, шо одним із значень
цього слова є печера або печро — піч духа
Сонця.
Іноді назва даного виду мист-в включає якусь
певну символічну ознаку, від котрої розвивається
загальне найменування. Так, у поляків цей тип
творів має назву jasełka — від ясла,
жоліб, де нібито Діва Марія народила
свого сина, у білорусів — бе(а)тлейка —
фонетична варіяція від слова Віфлеєм та ін.
Переважна більшість дослідників вважає, шо
В. в Україні зародився в 2-ій пол. XVII ст. і був
тісно пов’язаний з шкільною драм ою та
інтермедією. Проте трактування цього питання
далеко неоднозначне. Шокало відзначає, шо на
Лівобережній Україні були відомі три тексти
вертепних драм, а на поч. XVII ст. В. проник і в
Галичину. Відомо також, шо поль. В. (Jasełka,
szopka) являв собою лялькову виставу
літургійного плану і зустрічався на
поч. XVII ст. (І.Дахновський ‘Діалог
про чудесне народження Сина Божого”,
1621).
В Україні В. називали скриньку, або будиночок
для лялькових вистав. Це були різні за своїми
конструкціями споруди: двоповерховий
будиночок розміром 150x150x50 см (можливі
відхилення), котрий демонструється у бібліотеці
поміщиків Г алаганів у Сокиринілях на
Полтавщині. Відомі й моделі триповерхової
скриньки. На зх-укр. землях В. найчастіше являв
собою макет селянської хати або церкви. В
останньому випадкові видно явний вплив
літургійного зх-європ. В. Ведучий В. за допомогою
відповідних важелів, змінюючи тон, пересував
фігурки і мовив за них.На горішньому поверсі,
як правило, розігрувалися свангельські сцени з
царем Іродом, сх. царями, янголами, смертю,
чортом та ін. На нижньому — сцени земні,
світські, пронизані гумор., а часто й сатир,
зарядом, де брали участь Козак, Чорт, Солдат-
Москаль. Шинкар-жид, Циган та ін. Досить часто
вдавалися до травестії — переодягання.
У свій час В. набув значного поширення й
авторитету. Ним опікувалися офіційні установи
(запис від 1666 про видатки Львівським
братством на будівництво В ). Укр. В. з самого
поч. був демократично-світським, шо дуже різнило
його з зх-европ. ляльковим театром, котрий
перебував у лоні Церкви.
Напр., поль. В. (шопка) маючи довільний текст,
все ж більш ніж на одну третину, являв собою
перифрази святого письма, які поєднувалися з
окр. світськими елементами. Видовиша
народження Сина Божого демонструвалися або
в костьолах, або в “законних” чи єзуїтських
школах. В Україні з В. найчастіше ходили
студенти Києво-Могилянської академії, мандрівні
дяки. Вистави проводилися не лише у різдвяні
дні, а й впродовж усього року. Фактично В., як
оригінальний різновид лялькового театру, став
засобом існування бідних студентів, які й
поширили його у XVIII ст. далеко за межі України
(Центр. Росія, Сибір — Іркутськ).
В. не має усталеного тексту, існує кілька його
редакцій Найдавн. з них — Волинська редакція,
збережена у рукописному збірнику 1788-1791
рр. і опублікована І.Франком, Сокиринецький
вертеп (1771). Перша публікація укр. В.
належить М.Маркевичу (у кн. “Обычаи,
поверья, кухня и напитки малороссиян”, 1861).
У вертепних текстах яскраво простежується тема
возвеличення Сонця-Зорі-Звізди, на яку пізніше
накладалися христ. ідеологічні нашарування.
Центр, же образом залишається Зоря — Знак
Коляди, яка й відбита на вертепних будиночках,
— оскільки з першою вечірньою зорею
починається обряд В. й колядки, а з вранішньою
припиняється.
Складається вертепна драма з двох частин-
дій. Перша з них являє собою різдвяну драму,
дія якої розпочинається на верхньому поверсі
будиночка бібл. легендою про народження Ісус.а
Христа та подальше винищення всіх немовлят
чоловічої статі за наказом Царя Ірода. Як
правило, перша частина складалася з 13-17
картин, де і розгортався євангельський сюжет
Цар Ірод постійно оточений воїнами-охоронцями.
які проте не в силі зупинити Смерті, котра стинає
кривавому тиранові голову, а Чорт із
задоволенням тягне обезглавлене тіло у пекло.
Перша канонічно-рел. частина сповнена також і
окр. світськими первнями, часто най.
забарвленими. Так, пастухи були одягнені як
селяни, мали сопілки, говорили нар. мовою.
Важлива функція відводилася хорові, котрий,
співаючи, повчав у епізоді, коли Ірода Чорт
тягнув до пекла: наголошував, то це доля всіх
тих, хто розкошував на цьому світі.
Смерть виступала в образі кістяка з косою і.
виголошуючи монолог, відзначала, що ні
походження, ні становише не врятують від коси.
У канонічній частині є ряд побутових елементів,
значна також сатир, наповненість. Сцени рел.
змісту під впливом інтермедійної частини
скорочувались, або й зовсім зникали,
залишаючись тільки як сцена приходу пастухів
до печери-вертепу, де народився Христос.
Друга частина — світська, яка виконувалась на
нижньому поверсі, являла собою серію картин-
інтермедій (як правило 28-31), котрі практично
не були пов’язані з попередньою дією. Лише Чорт
брав участь у другій частині, всі ж ін. персонажі
були нов., а їх склад значною мірою відтворював
структуру тогочасного сус-ва, його звичаї. Образи
вертепної драми були яскраво індивідуалізовані
різними засобами. Так, Козак-Запорожець був
значно більшим від усіх ін. дійових осіб і
уособлював собою героїчну постать, сповнену соц.
сили й людської гідності. Козак, як правило, завжди
перемагає усіх ворогів, а у монолозі розповідає
історію визвольної боротьби народу проти
різноманітних поневолювачів. Кожен образ-
персонаж був індивідуалізований за допомогою
мов. засобів, а також зовнішністю ляльки та її
одягом. Вертепні образи сповнені гумору з різними
сміховими відтінками — від сарказму і їдкої іронії
до теплого добродушного гумору.
Завдяки комічно-побутовим сценам В. став
основою для розвитку в подальшому укр. літ.
комедії.
Одночасно з ляльковими у багатьох місцевостях
існував “живий” В., котрий являв собою фольклор
театр відомий під назвами: іроди, героди. королі,
ангели, пастирі та ін. Характерною його ознакою
були костюмовані виконавці, які в залежності від
етнографічної зони здійснювали варіантність
тексту, складу виконавців, костюмів та ін. При
тому в основі була новозавітна легенда про
народження Ісуса Христа.
Ю р їй Гречанкж