ВЕСІЛЬНІ  ПІСНІ  — пісні що
супроводжують хід весільнього обряду. В.п.
органічно пов’язані із обрядом весільної
драми, вони описують дійових осіб весілля,
констатують дії учасників, супроводжують
обряд на кожному етапі: сватанні, заручинах,
плетінні вінка, виготовленні гільия, розплетінні
коси, покриванні молодої та ін. Під час весілля
звучать пісні заклинального, величального,
гумор,, ритуального чи лір. характеру. Весілля
також супроводжують причитання та
замовляння. В.п. виконуються переважно
дружками від імені молодої чи її батька або
матері. Під час виготовлення, випікання та
прикрашення короваю коровайницями
виконуються коровайні пісні. Часом весілля
супроводжує жіночий хор. На сватанні від
імені молодої співають пісні про несподіваність
приходу старостів:
О й поі-ту я іja шавелю рвати —
То ж у мене свати в хаті.
Я думала. що гулять припини. —
Bom і мене підмовлять прийшли.
Мотиви пісень на заручинах такі ж як і на
сватанні: розлука з батьківським домом, туга
за дівоитвом. непокоєння за свою майбутню
долю.
Протягом усього весільного дійства звучать
пісенні побажання радості, любові, злагоди та
доброї долі молодим. Пісні, шо виконують під час
випікання та прикрашення короваю, звучать із
заклинальними інтонаціями:
Ми на коровай ідемо.
На коровай муку несемо.
Ше й рожові квіти.
Шоб любились діти.
На лівич-вечорі полруги молодої співали сумні
пісні про красу нареченої та її тугу прощання з
батьківським домом, про майбутню тяжку долю в
чужому домі.
Вел. групу становлять лір. В.п.. у яких
розповідається про лолю молодої в чужій сім’ї,
жаль за батьківським домом, прощання з вінком
як символом дівонтва. Ці пісні виконують на
сватанні, заручинах, плетінні вінка, запросинах
па весілля, за столом у молодої після шлюбу.
Поширена діалог, форма таких пісень (розмова
дочки і матері, уявна розмова молодої із
майбутньою свекрухою):
“Кили лоню убираєшся.
Чи між дружки?
Ш о так рано умиваєш ся?
А чи між бояри.
Чи між турки?.
“П іду, н ен ько, між чужії лю/іи.
А чи між татари.
О й мені там горен ько буде
В.п. характеризуються особливою поетичністю,
наявністю власної системи образів, у якій молоду
називають зорею, ластівонькою, вишенькою,
зозулею, княгинею, молодого — князем, соколом,
місяием.
Скрізь у слов’ян, народів існує давн. звичай
зачиняти ворота та двері у домі нареченої. Брати
молодої обороняють вхід у двір, але ніде, окрім
як у білорусів, не зустрічаються елементи
озброєного захисту нареченої, стрільби із рушниць,
взламуванням дверей чи воріт. Це є специфічною
ознакою білор. весілля, яка залишила свій слід у
обрядових піснях:
Кола иеспева двара ІЛтобмдзевачку там уляїн.
Ла высокая rapa. Бярыпе Марічку мыдалу!
А ні уехаиь. ні yjbicui. Умный рыбята баяры.
А ні міма перайсій. Бярыие ружжы, грамаль},
Трэба гору руйнават. Пушчаіїнє стра/іу na cm y
Трэба лвору дабыват. Прабівайие сиену кам ‘яну.
Вишеперелічені етапи обряду містять у собі
прадавні спільні слов’ян, первні. Так, напр.,
звичай викрадення нареченої, плетіння вінка,
випікання короваю чи символічне пов’язання
молодих, шо знову ж таки зафіксовано у В.п.
Напр., у білор. весільнім обряді:
С.вінчалі, свінчалі, маладых звязалі
Шоїкавьі м платочкам.
Што ня ручкамі развязаиь.
Што ня ножикам разрззаі іь:
чи вукр- В.п.:
Звінчали твою дочку л паничем,
Зв’язали рученьки рушником.
V худож. л-рі чимало тв.. у яких зображується
весільний обряд чи він стає центр, подією. В укр.
письменництві ие — “Наталка-Полтавка”
[.Котляревського, ‘Маруся” та ’Сватання на
ГончарівцҐ Г.Квітки-Основ’яненка. “Назар
Стодоля” Т.Шевченка, “За двома зайцями
М.Старииького, “Великий шум: І.Франка,
“Земля” О.Кобилянської, “Свіччине весілля’
І.Кочерги та ін.
Наталя /Іихоманова