ВИДІННЯ — жанр сер-віч. л-ри, який являє
собою розповідь відомого християнина про
“бачене” ним у “потойбічному світі”. Це могла
бути як благочестива, так і грішна людина, шо
після повернення” спокутує свій гріх. В.
задовольняло інтерес віруючих до життя після
смерті, до долі грішників у пеклі та праведників у
раю тошо. Звичайно В. мало певний настановчий
характер, оскільки скеровувало людину на
праведне життя.
Розповіді “очевидців” про пекло, чистилише та
рай були поширені як у візант., так і у зх-європ.
сер-віч. літ-рі. В. притаманний багатий фант,
первень. який поєднаний з побутовими, реаліст,
образами та деталями. Іноді В. були частиною
житій святих та літописних оповідей. Ще за ант.
часів з’явились вигадані оповідання у формі В.
(Платон, Плутарх, Ціцерон). Апогею цей жанр
досяг у “Божественній комедії” Данте. До XII ст.
В. (крім сканд.) створювались лат. мовою. Так,
першу частину ісландської “Елли молодшої”
(1222-25) складає “Видіння Гульві” — своєрідний
унікальний огляд давньоґерман. міфів. На ін. мови
переклади з латини з’являються з XII ст., а з XIII ст.
— оригінальні В. нар. мовами. За своїми
джерелами цей жанр пов’язаний з канонічною та
апокрифічною рел. л-рою.
Жанр В. споріднений жанру, чудес, бо В. є
також чудо. Як жанр він склався вже у ранньосер-
віч. л-рі: тут присутній стандартний план та набір
образів і мотивів. “Зустрічі” з іст. особами, що
мучаться на тому світі за негідне життя, давали
можливість авторові висловити свої політ,
пристрасті.
У лат. л-рі ХІІ-ХІІІ ст. тв. в жанрі В. створювалося
небагато, але вони мали вел. популярність.
Напр., “Видіння Тпугдала” (ХІІст.), “Видіння
Фулберта” (XIII ст.) збереглись у багатьох
рукописах та різномов. перекладах. Гол. прийом
B. — “одкровення уві сні” невдовзі перейшов у
куртуазну та міську дидактичну л-ру (“Роман про
Троянду”, “Видіння Петра-Орача”).
В. відомі слов’нам. Надто поширеним було
“Ходіння Богородиці по муках”, яке
побутувало в Хорватії, Далмації, Боснії, Сербії.
В Болгарії більшість В. перекладалося з греи.,
але в них в н о с и л и с ь деякі риси тогочас. життя
болгар. Монг.-татар, навала спричинила в
давн-рус. л-рі переклад апокриф а “Видіння
Даниїла”, який відповідав траг. подіям на
Русі. Були тут й свої В. Так, у “Києво-
Печерському патерику” В. призначалась роля
піднесення та зміцнення авторитету рус. церкви
у політ, житті сусп-ва.
Широко використовувалися В. у л-рі бароко.
За їхньою допомогою Стефан Яворський
прославляв могутність Рос. держави. Але вже
його сучасник Феофан Прокопович виступив
проти цього жанру й наполіг на його забороні.
Згодом В. як жанр зникає, але продовжує
існувати як худож. прийом. В., галюцінаиії. сон
як форма худож. умовності стала трад. у світ,
літ-рі. До неї зверталися як романтики, так і
реалісти. У нім. л-рі — Е.Т.А.Гофман, Т.Манн
(“Чарівна гора”), Г.Гессе (“Степовий вовк”),
C.Гермлін (“Лейтенант Йорк фон
Вартенбург”); в англ. — С.Т.Колрідж (“‘Кубла
хан. або Видіння вві сні”), Дж.Фаулз
(“Хробак”): в амер. — Е.По, Н.Готорн, А.Бірс
(новела ‘-Випадок на мосту через Совиний
струмок”), Дж.Лондон (“До Адама”), у франи.
— Г.Флобер (“Спокуса святого Антонія”).
Ш .Бодлер; у поль. — А.Міикевич (балада
“Романтичність”, “Дзяди”), Ю.Словацький
( “Поема Пяста Дантишка, герба Леліва, про
пекло”, “Кордіан”); у чес. — К.Чапек (“Мати”);
у молдавській — И.Друие (“Птахи нашої
молодості”). Широко прийом В. застосовувано в
рос. літ. від Видіння на берегах Лети”
К.Батюшкова, “Видіння” К.Рилєєва.
“Лефортівська маківниця” А.Погорєльського.
“Відлюдний будинок на Васильєвському”
В.Титова аж до драми К.Симонова
“Четвертий”. Особливо варто виділити
використання укр. фольклор, мотивів В. у
“Вечорах на хуторі біля Диканьки” М.Гоголя.
Представлений цей прийом і в укр. л-рі. За
його допомогою Т.Шевченко в поемі “‘Сон”
змальовує вражаючу сатир, картину аморальної
державно-кріпосницької дійсності. Прийом
зустрічається й у творчості [.Франка (“Каменярі”.
“Сон князя Святослава”), М. Коцюбинського (“З
глибини”, “Сон”). У новітній л-рі прийом В.
використовували М.Куліш, В.Дрозд. В.Шевчук.
Валер ій Лавренов