ВІНОК СОНЕТІВ — композиційний цикл із
15 сонетів. Виник в Італії, свого канону досяг у
XVII-XVIII ст. Усталений зразок B.c. має таку внутр.
організацію: кожний наступний сонет починається
з ряяка. яким завершується попередній сонет
(“підхоплення”), при цьому 14-й сонет закінчується
тим же рядком, яким починається 1-й сонет
(“кільце”); останній, 15-й сонет (“магістрал”)
складається з перших рядків усіх попередніх
сонетів і має значення глосси. Магістрал звичайно
пишеться першим. В тематичному відношенні B.c.
не обмежений, може використовуватися у вел.
ліро-епіч. тв., напр., поемі.
За час свого іст. розвитку, основними етапами
якого в європ. поезії були поч. XIX ст.. а також
все XX ст., виникли різні варіації B.c. До основних
належать: перенесення магістралу на початок
тв., заміна магістралу звичайним сонетом або його
відсутність, заміна окремих слів магістралу ін.
словами із збереженням його рим, зворотний,
починаючи з 14-го, підхоплення рядків магістралу
у сонетах, поява маґістралу-акровірша.
B.c. існують у багатьох нац., зокрема, слов’ян.,
л-рах. Найвищим поет, досягненням є “Сонетний
вінок” “словен. Пушкіна” Ф.Прешерна з
маґістралом-акровіршем. Переклад цього тв.
Ф.Коршем (1889) був першим B.c. у рос. поезії.
До цієї форми зверталися В.Брюсов. К.Бальмонт,
Вяч. Іванов, М.Волошин. І.Сельвинський.
П.Антокольський. С.Кірсанов, В.Урін та ін. поети
XX ст. Прикладом B.c. у подь. поезії є “Гармонія”
A.Слонімського.
Перші укр. B.c. створили М.Жук (1918) та
B.Бобинський (“Ніч кохання”. 1923). їх складали
також Л.Мосендз (“Юнацька весна”),
О.Тарнавський (“Життя”), Г.Плоткін,
М.Терещенко, Б.Нечерда, М.Вінграновський,
Т.Коломієць. Д.Горлач, В.Підпалій, Вас.Колодій,
пряшівський поет І.Маиинський та ін.
Д.Паламарчук переклав “Сонетний вінок”
Ф.Прешерна.
Крім B.c., в європ. поезії існують і вінки вінків
сонетів’, які включають в себе 225 тв.
Борне Іванюк