ВІРШ ТРОП — тип худож. цілого, в якому
тропова структура охоплює весь тв. У В.-т. троп,
з од. боку, виконує шодо рецептивної свідомості
роль правила сприйняття всього тв. і тому
характеризується, як і кожна змістовна форма,
і перш за все, жанр, апріорною
комунікативністю, а з ін. боку, зумовлюючи
взаємодію всіх складників худож. цілого,
забезпечує тв. тим самим його стильову
характерність. В залежності від видової
змістовності тропу існують вірші-лорівняння,
вірші-метафори, вірші-снмволи, вірші-
апегорії. вірші-метонімії, вірші-синекдохи.
Наведемо приклад вірша-порівняння укр. поета
0.Олеся:
Підбиті голуби знімались
З землі до променів ясних,
ізнов на землю обривались.
І червоніли г/зули іх..
Знялися згуки і упали
На бідне серце моє знов…
Вони я безоднях десь пропали,
А з серия виступили кров.
В.-т, необхідно відрізняти від троповості (напр.,
символічності, алегоричності і т.д.) як ознаки
образної свідомості взагалі, іст. варіантами якої
є, напр., психологічний паралелізм у слов’ян,
фольклорі, нац. емблематична алегорія в сер.-
вічких л-рах Зх. і Сх. і т.д.
Виникнення В.-т. в європ, поезії визначається
трьома чинниками: еволюцією — жанру, стилю
і тропу. В процесі іст. переходу від міфол. типу
колективного мислення до міметичного
побутове й культове правило поведінки (обряд),
шо відповідає змістові життєвої ситуації,
перетворюється в жанр, трад. ознаки якого
зберігаються аж до романтизму. Романт. ж
настанова на “емансипацію принципу
суб’єктивності” (С.Аверінцев) сприяє мутації
жанру, зокрема, руйнує стійкий, особливо у
класицистів, зв’язок жанру з темою як
відображенням “ситуації життя в л-рі” (Ґ.Гачев).
Внаслідок цього сусп. значення жанру як “форми
бачення й розуміння дійсності” (П.Медведев) і
як комунікаційного посередника між автором і
читачем послаблюється, він трансформується
в жанр, пам’ять тв., перестає виконувати
функцію змістовної форми худож. цілого, яка
переходить до стилю. Якшо в класицистичній
л-рі стиль сприймався назагал як індивідуальне
виконання ж ан ров ого канону, то в добу
романтизму він, будучи вираженням
авторського світообразу, стає носієм худож.
цілісності тв.
Це змінює уявлення про функціональне
призначення тропу. Орієнтуючись на ант. риторики,
шо відносили тропи поряд з мов. фігурами до засобів
здійснення жанр, орієнтації тв., класицисти уявляли
троп як елемент мов. орнаменту. Л-ра романтизму
“звертається до самої себе як до суб’єктивності, шо
пише” (М.Фуко), і ця зростаюча суб’єктивність худож.
мислення потребує організаційного вираження, яке
здатне відтворити структуру автор, світообразу.
Звідси й пошук таких композиційно-стильових форм,
які витримали б навантаження романтичного “Я”,
рівновел. в межах фіхтеанської дихотомії — “нє-Я”.
Цій вимозі повною мірою відповідає троп, структура
якого надає можливість інакомов. виразу змісту
суб’єкта “в його внутр. життєвості” (Г.В.Ф.Гегель)
через подібне до нього і зовн. шодо нього явише.
Т.ч.. “уповноваження” тропу розширюються, він
починає виконувати ро/по структурної форми цілого
тв., перетворюючи його у В.-т.
Історія В.-т. не написана. В зх-європ. поезії ХІХ-ХХ
ст. В.-т. представлені в творчості А. де Віньї, Ж. де
Нерваля, LU.Бодлера, Р.Десноса (Франція):
М.Метерлінка, А.Роденбаха (Бельгія); І.Цедліца,
І.Майєргофера (Австрія); С.Льюїса, Р.Брука (Англія);
О.Баратинського, О.Пушкіна, М.Лєрмонтова.
Ф ,Тютчева, О.Жемчужникова, О.Блока,
Вяч.Іванова (Росія); Ф.Прешерна, І.Мурн-
Александрова та ін. (Словенія); Г.Гессе (Німеччина);
К.Лейно (Фінляндія); В.Клоса (Голандія) тошо.
В укр. поезії В.-т. зустрічається у І.Франка, Лесі
Українки, М.Вороного, О.Олеся, П.Норманського,
М.Рудницького та ін.
Борис Іванюк