ВПЛИВ — у компаративістиці XIX — поч.
XX ст. позбавлений чіткої термінологізації вираз
для позначення різних видів рецепції.
Скомпрометований вппивологією термін
неохоче вживають суч. дослідники. Але наук,
коректним і потрібним є цей термін для
позначення одного з гол. видів рецепції — широкого
(переважно свідомого) використання заг. твор.
засад письменника чи літ. школи: гоголівський В. у
драматургії Й.Л.Караджале або Б.Нушича.
М.Чернишевського та М.Добролюбова на серб,
публіциста С.Марковича (1846-1875),
І.Тургенева на серб, письменника Лазо
Лазаревича (1851-1890) — (“серб. Тургенев’);
О.Пушкіна на І.Вазова, М.Гоголя, Марка Вовчка;
Т.Шевченка на Л.Каравелова, О.Ожешко на укр.
письменниць 80-х p. XIX ст. — Наталю
Кобринську (1855-1920), Уляну Кравченко,
Клементіну Попович-Боярську, Гоголя на
С.Васильченка.
Дуже полегшує всебічний В. мов. близькість. Так.
нова білор. поезія розвивалась під В. творчості
Т.Шевченка (тематика, образи, мотиви, назви тв..
звернення до фольклор, стилістики тошо).
В. може здійснюватися й на окр. структурних
рівнях — на сюжетах або образах-персонажах.
У цьому випадкові на відміну віл запозичення
сюжети та образи не переносяться ніби готовими,
але стають взірцем для створення подібних. На
думку акад. М.С.Державіна, сюжетний кістяк,
заголовні образи, деякі подробиці повісті Базова
“Митрофан і Дормидольський”, що відбивають
типову картину болг. патріархальної провінції 2-
ої пол. XIX ст.. створено під В. гоголівської
“Повісті про те, як посварився Іван Іванович з
Іваном Никифоровичем’. Через рік після
видрукування в львівському “Літературно-
науковому віснику’ “Зловмисника” А.Чехова
Л.Мартович друкує сценку “На суді”, де вся
ситуація, описи, діалоги, персонажі, портретні
деталі скидаються на чеховські. Грунтом для
сприйняття чеховського В. була наближеність
сусп. ситуації, темність і забитість як рос., так і
зх.-укр. селянина.
В. може позначатися не лише на творчості
певного письменника, але й ширше — на нац. літ.
процесі: слов’ян,-болг. В. на письменство
Київської Русі, другий південнослов’янський
вплив на рос. л-ру XIV-XV ст.. поль. В. на
сх.слов’ян, лри XVII ст.. В. укр. культури на рос.
культуру та л-ру XVII—XVIII ст. У XIX ст. В. рос. л-
ри сприяв пришвидшеному розвиткові серб
та болг. л-ри. зокрема, становленню реалізму.
Історія слов, л-р може певною мірою розглядатися
як історія міжліт. взаємовпливів. Цієї справи
торкнувся ше І.Франко (1894), розглянувши
взаємовпливи поль. та укр. л-р протягом усієї їх
історії. Поль, філолог А.Брюкнер в книжці “Про
літературу російську й наш до неї стосунок нині і
триста років тому” (1906) лав цінний нарис
взаємовідносин цих двох слов’ян, л-р.
Різновидом В. є В. на стиль і літ. техніку, зокрема,
версифікацію. На теорію та практику віршування
всіх європ. народів вплинуло античне
віршування. Показовим прикладом
багатоступінчастого В. е розвиток нов. слов’ян,
віршування. Поль, силабіка склалась за франц.
зразком. Під поль. В. у ХУІІ-ХУШ ст. формується
“слов янська” традиція віршування в Білорусі,
Україні. Молдові. З них країн походять основні
поєти-силабісти в рос. л-рі: С.Полоцький (1629-
1680) з Білорусі, Ф .Прокопович (1681-1736) з
України. А.Кантемір (1708-1744) з Молдови. У
ХУШ ст. ця система перейшла до Сербії, а відтак
до Болгарії. “Словян.” традиція не відповідала
потребам нов. болг. нац. л-ри (так само, як укр.,
рос., білорур.. серб. л-р). Нову техніку віршування
болгари розробили під рос. В. “За тематикою і за
формою болг. пояезія починає зростати на добре
підготованому рос. поезіею ґрунті. Болг.
письменники були звільнені від багатьох блукань,
віл марного витрачання сил. Від росіян вони
змогли цілковито взяти все силабо-тонічне
вірш ування, добре розроблене й
багатоманітне”, — зазначав болг. акад. Е.Георгієв.
В. може здійснюватися воднораз на багато л-р,
бути інтерна їх В.. діахронним – ант. л-ри на л-ри
Європ. регіону або синхронним: рос. реалізму на
світ. л-ру. Від В. чітко треба відрізняти епігонство
(Див. Аріостнзм, Гьотеанство, Оссіанізм,
Петраркізм, Руссоїзм)
Анатолій Волков