“ВТРАЧЕНА ГЕНЕРАЦІЯ” — шерег тв.
європ. та амер. письменників 20-30 pp. XX ст.,
чиї тв. присвячені 1-й світ, війні та її траг.
наслідкам. Вираз В.г. (lost generation) належить
амер. письменниці та літ.-знавцю Г.Стайн та
використаний Е.Гемікґвеєм як епіграф до
роману “І сходить сонце” (1926). Під В.г. малась
на увазі генерація, яка брала участь в 1-й світ,
війні і вийшла з неї фізично та морально
скаліченою (як герой роману Гемінґвєя “І сходить
соние” Джейк Барнс). Письменники В.г. самі
пройшли через цю війну і відобразили у своїх тв.
траг. світовідчуття людей, що втратили на ній
високі ідеали, романт. уявлення про військові
чесноти, зрозуміли брехливість офіційної
пропаганди та безглуздість самої війни. Звідси й
спроби деяких європ. інтелектуалів зайняти
позицію “над сутичкою” (Р.Роллан). й братання
вояків на фронтах, й оцінка війни як
метафізичного, позаіст. катаклізму в тв. багатьох
митців епохи. Саме так зображують війну
письменники В.г., які належали до протидіючих
воюючих сторін: німець Е.М.Ремарк, американці
Гемінгвей, В.Фолкнер, Дж.Дос Пассос,
Ф.С.Фіцджеральд, француз А.Барбюс, англієць
Р.Олдінгтон, данець О.Т.Крістенсен. Здебільшого
для тв. цих письменників характерний пафос
стоїчного песимізму, відчуженість особистості,
розчарування в цінностях суч. їм сусп-ва, викриття
соц. демагогії й. головне, змалювання, часом
досить натуралістично, всіх страхіть та
жорстокостей війни — щодо цього письменники
В.ґ. близькі до нім. малярів-експресіонісгів 20-
х р. Абсурдності та нелюдяності навколишнього
світу письменники В.г. протиставляють Заг-людські
цінності — кохання, дружбу, мист-во. хоч і вони
урешті-решт виявляються ефемерними та
ламкими, і герой залишається сам-на-сам з долею.
Найяскравішими тв. лри В.г. стали романи
Ремарка (“На західному фронті без змін”, 1929,
Повернення”, 1931, “Три товариші”, 1938),
А.Цвайга (‘Спір про сержанта Гришу1’, 1927),
Гемінгвея (“І сходить сонце”, 1926, “Прошавай,
зброє! “, 1929), Олдінгтона (“Смерть героя”. 1929,
“Всі люди — вороги’”, 1938), Дос Пассоса (“Три
солдати”. 1921), Фолкнера (“Солдатська
нагорода”, 1926), Фіцджеральда (“Великий
Гєтсбі”. 1925). Провісниками л-ри В.г. можна
вважати слов’ян, письменників, що їх тв. з’явилися
за дев’ять-шість рр. до трьох найтиповіших для
цієї л-ри романів: “На західному фронті без змін”
Ремарка, “Прошавай, зброє!” Гемінгвея, “Смерть
героя’ Олдінгтона. Насамперед це чех Гашек
(звісно його не можна зараховувати до В.г.. але ж
у сатир, епопеї “Пригоди бравого вояка Я.Швейка
піл час. світової війни” — (1920-1924) — вперше
показано абсурдність цієї війни як кривавого
трагіфарсу). Далі серб М.Црнянський —
Щоденник про Чарноєвича” (1923), Хоча й цей
роман не вкладається в л-ру В.г. Црнянський дає
складніші філос. розв’язання, а худож. тяжіє до
експресіоністської виражальності. Третій у цьому
шерезі — зах-укр. письменник О.Турянський —
роман “Поза межами болю” (1923).
При подібності проблематики та ідейної
насиченості тв. В.г. кожен з письменників цієї
течії мав свій індивідуальний, неповторний
стиль, тонкий ліризм та своєрідний гумор
Ремарка, телеграфний стиль та “принцип
айсберга” Гемінгвея, гіркий сарказм та
музикальність Олдінгтона, сповідальність
щоденника Барбюса тощо. І водночас чимось
подібні герої В.г.
Л-ра В.г. вичерпується в основному в 20-30 рр..
але її відгомін відчувається в тв. про другу світову
війну (“Час жити й час вмирати” Ремарка, “Де ти
був, Адаме?” Г.Бьолля, “Нагі й мертві” Мейлера,
‘Звідсіля і в Вічність” Дж.Джонса тошо.).
Після другої світ, війни постають типол.
близькі до л-ри В.г. явища. В США — творчість
письменників “розбитого покоління”: Д.Керуак,
А.Гінсберг та ін. В Англії — “сердитих молодих
людей”: Д.Осборн, Д.Уейн. у ФРН — “покоління
тих, шо повернулися”: Г.В.Ріхтер. А.Андерш,
Ф.Фюман. Перегукується з л-рою В.г. також роман
Дж.Б.Прістлі “Троє в новому вбранні” (1945) —
перший худож. відгук на проблеми, шо постали
перед вчорашніми фронтовиками письменника
старшої генерації. Цей роман користувався
популярністю в СРСР і навіть став поштовхом
для своєрідної худож. полеміки з ним — повісті
харківського російськомов. письменника
В.Добровольського “Троє в сірих шинелях”. У
ширшому контексті герої В.г. випереджають
певною мірою персонажів екзистенціаліст, прози
Ж.П.Сартра та А.Камю.
Показове ставлення до л-ри В.г. в
тоталітарних державах. Розслаблений та
розчарований герой В.г. аж ніяк не відповідав
їхнім ідеологічним догмам, тому в гітлерівській
Німеччині книжки Ремарка спалювалися, а в
сталінському СРСР Ремарк та Гемінгвей
вважалися непотрібними для широкого читача,
який по-справжньому зміг познайомитися з ними
лише в період “відлиги” кін. 50-х — поч. 60-х
рр. (За винятком тв. Ремарка “На Західному
фронті без змін”, який 1929 був перекладений
рос. мовою й у 30-ті рр, користувався
величезною популярністю в читача. Д-ри В.г. в
повному розумінні в СРСР не могло бути в силу
ідеологічних чинників, однак деякі мотиви,
близькі до л-ри В.г., відчуваються в прозі
В.Н екрасова, В.Распутіна. В.Бикова,
К.Симонова, Ю.Бондарева. В.Астаф’єва тощо.
Особливої актуальності тема В.г. набуває в худ.-
публ. л-рі про афганську війну (“Цинкові
хлопчики” білор. письменниці С.Алексієвич).
Юрій Попов