ГАЙДУЦЬКІ ПІСНІ — (гайдук — від тур.
— розбійник з дороги, або угор.
— погонич худоби) — частина нар.
героїчного епосу балканської культурно-
літературної зони: болгар, македонців, сербів,
хорватів, греків, албанців, румунів. Г.п. виникли
як відображення гайдуцтва — своєрідної форми
партизанської боротьби проти тур. поневолення.
Гол. персонажем Г.п. був гайдук, як нар. захисник
та месник. Гайдуцький рух розпочався після
завоювання турками Балкан у XIV ст. і тривав у
балк. країнах до їх звільнення у XIX ст. (в Албанії
та Македонії — до 1912). На відміну від героїв
юнацьких пісень, які діяли поодинці, гайдуки
об’єднувались у загони (чети), що виступали не
лише проти турків, але й проти своїх нац. багатіїв-
зрадників (у болг. — чорбаджіїв). Не маючи
постійної дислокації, ^йдуки завжди були готові
напасти в несподіваному місці й зникнути в
гірських лісах або селах, де мали друзів та
родичів. Переважно, починалося гайдуцтво з
особистої помсти окр. людей (гайдуків) і
поступово ставало масовим рухом, який особливо
активізувався з весни до пізньої осені, хоча й міг
тривати протягом цілого року. Процес утворення
чети в подробицях розкривають болг. пісні.
Г.п. почали створюватися у XVI ст. Значного
поширення набули у XVII – XVIII, надто — у XIX
ст., коли спостерігається піднесення національно-
визвольної боротьби.
Г.п. поєднують особливості іст. та соц. пісень.
Безпосередньо пов’язані з історією, вони
визначаються яскравою самобутністю та суто
нац. характером. Луже рідко зустрічаються
міжнар. сюжети, які проникають шляхом
запозичення. Але розробляються мотиви, що
пов’язують їх з близькими за тематикою піснями
ін. народів.
Як соц. пісні, вони відповідними мотивами
наближаються до пісень ін. слов’ян, та карпат.
народів. Передусім — до серб, ускоцьких
пісень та грец. клефтських пісень. Певна
подібність спостерігається між Г.п. та рос. іст. й
укр. іст. піснями та думами. Захопившись Г.п.,
грунтовну розвідку про гайдуцький рух написав
І.Франко, де, зокрема, зазначив: “У пд. слов’ян,
в лісах і полонинах, гуляли ті гайдуки, так, як
колись наші опришки”. Подібним до руху гайдуків
та опришків був збойницький рух, шо охопив
гірські райони Польщі, Словаччини, Моравії,
починаючи з XVII ст. Імена видатних героїв
збойницького руху збереглися в піснях словаків,
українців та поляків. Зустрічаються образи
спільних героїв, лк, напр.. образ сілезького
збойника Ондраша у поль. та словаи.
збойницьких піснях. До зх-слов’ян. образів нар.
месників близькі герої укр. оприш ниш ких
пісень — Головач, Довбуш, Дожа, Кармалюк,
Шугай.
Внаслідок іст.-культ, зв’язків між слов’ян,
народами та подібних соц. процесів у їх пісенній
творчості, крім ідейно-тематичної близькості,
виробилась своєрідна спільна система образів і
худ.-зображальних засобів.
Г.п., як і типол. до них подібні пісні різних
народів, пов’язані з ін. фольклор, жанрами.
Вони виникли на заг-фольклор. грунті й мають
казк. (птахи й тварини — помічники гайдука)
або пісенно-лір. елементи (порівняння,
епітети). їх поєднує героїчний характер
сюжетів: персонажі не бояться смерті, кидають
їй сміливий виклик, ставляться до неї
зневажливо. Це стосується як гайдуків, так і
збойників, і опришків. Підкреслюється
благородність героїв: вони забирають майно в
багатих, віддають бідним (гайдуки, Довбуш,
Кармалюк, Ондраш, Яношік). Скрізь
простежується безпосередня близькість борців
до природи. Але на відміну від Г.п. та греи.
клефтських пісень, зх. та сх-слов’ян. пісні
акцентують увагу лише на соц. боці боротьби,
обминаючи нац.-визвольні змагання.
Разом з тим, Г.п. — оригінальне жанр,
утворення. їм притаманні сюжетність,
динамічність дії, драматизм. Від юнацьких пісень
вони відрізняються іст. конкретністю та
розвинутими соц. конфліктами. Г.п. стверджують
ідею нац.-визвольної боротьби та соц.
115 ГАРІБА
справедливості: гайдуки звільняють полонених,
відбирають у турків зібрані ними в болгар та сербів
гроші, мстяться туркам та чорбаджіям.
Розкривається багатогранний образ гайдука:
ставлення до народу, товаришів, родини. В Г.п.
болгар та сербів часом виступають ті ж самі герої
— Груша. Радівой, Старина Новак (подібний
образ Груї є також у молдаван). Подібність Г.п.
балк. народів пояснюється типол.: однаковими
сои.-іст. умовами їх життя протягом тривалого
часу під тур. ярмом.
Є й деякі відмінності. Серб. Г.п. мають
переважно десятискладовий вірш, болг. —
восьмискладовий, який часто відповідає їх ліро-
епіч. характеру. Серб, пісні епічніші, болг. часом
наближаються до балад. У болг. Г.п. менше, ніж у
серб., приділяється увага особистому життю
гайдуків. Меншу ролю відіграє фантастика й
майже нема міфол. первнів. У серб. Г.п. наявна
циклізація, пов’язана з іменами відомих героїв.
Існують і новелістичні та авантюрні сюжети, які
пов’язані з веселим та сміливим Грушею.
Гайдуцька тема широко представлена у пд-
слов’ян, л-рах. зокрема, у Х.Ботєва, І.Базова.
ВДрумева, Л.Каравелова, Н.Хайтова, Д.Чинтулова.
П.Яворова; сербів Дж.Якшича, И.Иовановича-Змая.
Укр. мовою Г.п. перекладали М.Старииький,
І.Франко, М.Рильський, Д.Первомайський. Образи
та мотиви Г.п використовували Ю.Федькович, Леся
Українка, Д.Павличко, Д.Білоус.
Валерій /Іавренов