ГЛОССА (грец. діозве — мова). Має два
значення: 1. У давн. греків та римлян незрозумілі
або застарілі слова, шо потребують коментара
(глоссарія);
2. Строфічна форма, що складається з
вступної строфи (мотто), кожний вірш якої
послідовно повторюється як останній в наступних
деиимах — строфа з 10 рядків, в якій стосовно
Г. на відміну від клас, децими, не завжди
виконувалось правило альтернансу. Мотто
складається з чотиривірша. щоправда,
необов’язково. Неканонізований об’єм Г.
дозволяє вважати Г “ перехідною формою між
строфою та твердою строфічною формою”
(М.Гаспаров). В ролі мотто виступає уривок або з
відомого читачеві вірша, або з нар. пісні, причому,
кожен рядок — мотив мотто в контексті наступних
строф знаходить розгорнуте і цілком персонально-
автор. осмислення. Це дозволяє сприймати Г. як
своєрідний “коментар” до знайомого тексту.
1ст. Ґ. пов’язана з ісп. та порт, поезією.
Особливе значення мала в XIV-XVII ст.: іспанці
К.Астальєха (XV-XVI), М. де Сервантес (XVI-XV11)
— 4.2, р.18 “Дон Кіхота” та ін.; португальці
Л.Камоенс, Ф.М.Мело, Б.В.Раваско (XVII ст.) та
ін. В ін. європ. л-рах Г., окрім перекладів,
маловживана: франц. В.Вуатюр — XVII ст., рум.
М.Емінеску — XIX ст., словен. Ф.Прешерн —XIX
ст., рос. поети XX ст. В.Брюсов, Вяч.Іванов, укр.
поет М.Ткач — XX ст.
Борис Іванюк