ГАЗЕЛЬ чи ГАЗЕЛА (араб, ггазал — пряжа)
— одна з трад. строфічних форм в азерб., араб.,
перс., тадж., турк., узб., уйгурській ліриці; зуст­
річаються в л-рах Індії та Пакистану. Структур­
ною основою Г. є бейт (шатро — араб.) — дистих,
який є одиницею поет, мови в багатьох л-рах Бл.
та Сер. Сх. аналогічно віршеві в європ. поезії (тому
обсяг твор. спадщини поета вимірюється кількі­
стю створених ним бейтів) — з ним пов’язана і
жанр .-композиційна єдність поет. тв. Крім Г., бейт
використовується в таких жанрах, як дастан,
касиаа, масиаві, рубаї та ін. Г. містить від 3 до
12 ізометр. бейтів, обидва рядки першого бейту
закріплені римою, в наступних — перший рядок є
холостим, а другий римується з першим бейтом.
Створюється своєрідний перервний монорим, схе­
ма якого: аа ва са … і т.д. В останньому бейті
називається ім’я автора Г. або його поет, псевдо­
нім (тахаллус). Можливі внугр. поділи бейта на 2
дистихи (місра — перс.) і навіть поділ останнього
на 2 піврядки (характерно, напр., для Г. Рудакі).
Такий композиційний прийом зумовлений худож.
завданням — зі — чи протиставленням двох об­
разів (паралелізм і антитеза). Бейти можуть бути
ускладнені редифом (араб.), тобто наскрізною
епіфорою. Принцип лексичного та римового по­
вторів сприяє композиційному об’єднанню само­
стійних за смислом бейтів. Щоправда, ступінь відок­
ремленості бейтів одного від ін. неоднаковий і
залежить не тільки від індивідуальної поетики ав­
тора, але й від нац. уявлення про худож. цілісність
лір. тв. (зокрема, специфікою співвідношення
складника і цілого), шо отримало трад. виражен­
ня в жанрі. Так, автор поетики XIV ст. Атаула
Хусайні писав: “… вірші повинні бути такими, щоб
кожний бейт замикався в самому собі і не залежав
в організації змісту і впорядкуванні лексики від ін.
бейта… І чим більша подібна залежність, тим
ущербніший бейт”: зміст, шо переноситься із бейту
в бейт, більш властивий араб, поезії… У перс, же
л-рі цього ряду явиша бувають переважно у віршах,
жартівливих чи сказаних експромтом”. Часто Ґ.
об’єднуються в цикл (диван).
Щодо жанр, змістовності Г., то вона уявляється
проблематичною; у крайньому разі, в літ-знавстві
немає однозначної думки з цього питання: одні
вважають її жанром, а ін.— лише специфічною
формою. Тематика Ґ. неоднорідна, хоча трад.
домінуючим мотивом Г. є кохання.
Необхідно відзначити музичність та на­
співність Г., шо досягли в ліриці фарсімов. поета
Румі (XIII ст.) особливої досконалості. Не випад­
ково його Г. передавалися усним мелодійним
виконанням і лише потім були записані і об’єднані
в зб. “Газель під акомпанемент лютні”. Не можна
не враховувати і той факт, шо фонетичні особ­
ливості багатьох мов (араб, та тюрк.), а саме вла­
стивість довготи і короткості голосних звуків,
сприяє наспівності сх. лірики.
Походження Г. нез’ясоване. Вважається, шо
вона виникла з перс. нар. лір. пісні доісламського
періоду. Є і версія про її формування з лір. зачи­
ну (тагаззул) касиди.
Активний розвиток Г. починається в XII ст.,
хоча вже перс.-тадж. поет Рудакі (ІХ-Х ст.) і перші
суфійські лірики Перс і Абу-ль-Хайрі (Х-ХІ ст.) та
Ур’ян (XI ст.) зверталися до неї як до форми нар.
поезії. Надалі Г., яка відрізнялася відносно про­
стими структурними та стильовими ознаками, стає
однією з популярних поет, форм, а у перс, ліриці
XHI-XIV ст. навіть виконує ролю етил, норми. Дос­
коналістю визначаються Ґ. азерб. і перс, поета XII-
ХШ ст. Нізамі, перс, поетів Сааді (XIII сг.) та Гафіза
(XIV ст.), інд. поетів, шо писали на урду, Фаіза,
Дарда (XVIII ст ), турк. поета XVUI ст. Махтумкулі,
афганців, шо писали на кабуні (різновид фарсі) —
“царя поетів” Карі Абдулла (XIX ст.) та Зія Карізад
(XX ст.) та ін. Г. Нізамі характеризуються на­
скрізним розвитком основного лір. мотиву, виключ­
ною композиційною цілісністю. Сааді створив, крім
звичайних, цілий вінок Г. У Гафіза Г. відрізняються
символічною багатозначністю. Г. залишається про­
дуктивною строфічною формою і в суч. сх. л-рах.
Засвоєння Г. європ., переважно нім-мов., по­
езією, відбулося в період романтизму як один з
проявів філоорієнталЬму 1803, наслідуючи сх.
взірці, Г. створив Ф.Шлеґель. Під впливом Гафіза
пише “Західно-східний диван’’ (1819) Й.В.Гьоте,
Далі — Ф.Рюккерт, А.Платен, Е.Гайбель, Ф.Бо-
денштедт, Р.Гаґельштанге. В ін. л-рах — словен.
Ф.Прешерн, поль. Ф.Фалєньський, австр. Е,-
М.Рільке, ісп. Ф.Гарсіа Лорка та ін. В рос. поезії
вперше з’явилася на поч. XIX ст. (Д.Ознобішин),
а потім у А.Фета, В.Брюсова, Вяч. Іванова, який
увів її у літ. моду, М.Кузміна, О.Мандельштама та
ін. До неї зверталися і укр. поети (І.Франко, Д .Пав-
личко та ін). Проте специфічний сх. колорит Г.
не сприяв органічному впливові цієї форми на
європ. л-ри.
Борне Іванюк