ГРОТЕСК (італ. grottesco від grotta — пече­
ра, грот) — тип худож. образності (вид худож.
типізації, тип художньої умовності), заснований
на парадоксі, шаржуванні, карикатурному пере­
більшенні, пІі^якому надмірно деформуються
реальні співвідношення предметів і явиш
об’єктив, світу і химерно поєднуються контрастні
елементи — прекрасне і потворне, траг. і коміч.,
реальне й ірреальне. Термін Г. запозичено з об-
разотвор. мист-ва. Г. називали рим. настінні ор­
наменти з чудернацьким сплетінням
вегетативних, анімалістичних та антропоморф­
них форм, знайдені в лобу В ідродження в
Гротах підземних терм імператора Тита. З часом
значення терміна розширилось і використовуєт­
ься в ін. видах мист-ва.
Найчастіше Г. служить засобом сатири і спо­
ріднений із саркастичним зображенням дійсності,
однак це не просте сатир, загострення, фарсова
ситуація, коміч. гіперболізація, а особливий ґроте-
скний світ, в якому порушено всі звичні уявлення
і пропорції, свого роду “світ навиворіт” — часто
алогічний, далекий від зовн. оравдоподібності,
але такий, шо принципово вїтао відображає якісь
глибинні тенденції та взаємозв’язки. Тому Г. зав­
жди амбівалентний, двоплановий, в ньому наявне
водночас реальне і фант., високе і низьке,
раціональне й абсурдне, як, це наочно представле­
но в картинах П.Брейгеля або І.Босха, гравюрах
Ж.Калло, Ф.Гойї (“Капричос”), малюнках О.Домь-
є, суч. укр. митця М.Греся, на полотнах сюрреалістів
(С.Далі). Теорія даного поняття розроблялася, по­
чинаючи з XVIII ст. Так, нім. дослідник К.Фльогель
(“Geschichte des Groteskkomischen”, 1788) підходив
до нього з погляду співвідношення карикатурного і
фант, елементів, Г.Шнееганс (“Geschichte der
grotesken Satire”, 1894) підхоплюючи uio думку,
відзначав, що “карикатура полягає в перебільшенні
нікчемного з метою його висміювання…, Ґ. вона
стане лише тоді, коли перебільшить до неможли­
вості, тобто, коли у нас з’явиться відчуття, шо дане
зображення реально неможливе”. Як один з най-
давн. типів образності, Г. зустрічався вже в міфах
та архаїчних культурах багатьох народів світу
(ведійські гімни, єгип. казки, давн-грец. міфи тошо).
Такі фант, створіння фей. міфології, як кентаври,
сирени, гарпії, химери виникли на основі гротеск­
ного переосмислення дійсності, однак ця гротеск­
ність була неусвідомленою, бо виражало наївно-
стихійне осягнення навколишньої дійсності, а не
була підпорядкована власне худож. завданням. Г.
характерний, як правило, для таких напрямів, які
припадають на епохи соц.-політ. нестабільності сусп-
ва, в надрах якого живі елементи попередніх форм
життя, приречені на вмирання, і водночас уже з’яв­
ляються паростки нов. світобачення і мислення.
Так, Г. в цілому майже не позначився на давн-грец.
л-рі епохи розквіту полісів, але він має місце в період
їхнього розпаду (Арістофан, Лукіан), так само, як
до нього майже не зверталися митці епохи європ.
к/таснинзму, коли утвердилась абсолютна мо­
нархія, хоча грубий комізм, фарсові елементи,
стихія иарнавалізації як прояви Ґ. пронизують л-
ру Сер-віччя та Відродж ення (нар. сатира,
ваганти, Ф.Війон, італ. макаронічна поезія,
Ф.Рабле, Й.Фішарг, С.Брант, Еразм з Роттердаму),
л-ру доби романтизму і т.д. В передмові до драми
“Кромвель”, шо стала справжнім маніфестом де-
мократично настроєних романтиків И І к-im ггілкррг-
“‘Тйовав розірваність рюйат~свшомосІРП ШИЗГс>в від
– -іййСТЯЕҐТ*. “ЖТіЖадекгатніп юго способу відтворен­
ня дійсності: “Дуалістичний світогляд відкриває
мист-ву нов. тип, нову форму — Г. Муза побачить
відразу речі високі і низькі, гротескні й піднесені і
поєднає їх, подібно до природи, у своїх творіннях.
Справжня поезія — це гармонія контрастів, і як
засіб контрасту Г. — найбагатше джерело, яке при­
рода відкриває мист-ву”. — Вел. мірою саме завоя-‘
ки діяльності романтиків (Е.Т.А.Гофман, Л.Тік,
Жан-Поль, Е.А.По, Н.Готорн) у л-рі виробився особ­
ливий гротескний стиль, шо полягає в навмисному
розхитуванні або й руйнуванні сюжету шляхом чис-
ленних автор, відступів, вставних епізодів, введен­
ня додаткових сюжетних ліній, покликаних заплу­
тувати логічність викладу подій, хронологічних пе­
рестановок, хаотичної композиції, різких кон­
трастів, раптових переходів від траг. до коміч. і
навпаки, а також шляхом стильових зміщень, напр.,
невідповідності тону оповіді змістові тв., викори­
станням семантичної гри слів, гіперболіч. порівнянь,
реалізації і матеріалізації метафор, багатої звуко­
вої інструментовки тошо. До арсеналу засобів Г.
входить і романтична іронія. Щоправда, багато ви­
щеназваних особливостей були притаманні деяким
тв. епохи Відродж ення (“Ґаргантюа і Пан-
тагрюель” Рабле), Просвітництва (“Мандри
Гуллівера” Дж.Свіфта, “Мікромегас” Вольтера) або
сентименталізму (“Життя і думки Трістана Шенді,
джентльмена” Л.Стерна). Досліджуючи творчість
Рабле, одного з найвидатніших майстрів Г. в світ, л-
рі, М.Бахтін підкреслює постійну мінливість, невло­
вимість гротескного образу, його двоєдину приро­
ду: “Гротескний образ характеризує явище в стані
йоло зміни, незавершеної ше метаморфози, в стадії
смерті і народження, росту і становлення…, в ньо­
му в тій чи ін. формі дані (або намічені) обидва
полюси зміни — і ст., і нове, і те, шо вмирає, і те, шо
народжується”.
Як тип худож. умовності Ґ. може використо­
вуватись і в реаліст, л-рі (А.Франс “Острів
пінгвінів”, Л.Піранделло “Шість персонажів у
пошуках автора”, Е. де Філіппо “Злодій в раю”,
Г.Манн “Вірнопідданий”, К.Чапек “Засіб Макро-
пулос”, “Війна з саламандрами’’, Б.Брехт “Круг­
логолові та гостороголові’’, Г.Грасс “Шуриха” та
ін.). Значно частіше вдаються до ґ. письменники-
модерністи (Г.Майрінк, Ф.Ведекінд, А.Кубін,
Е.Йонеско, С,Бекетт, М.Еме та ін.). Шедеврами
Г. в рос. л-рі можна вважати такі тв., як “історія
одного міста” М.Салтикова-Щедріна, “Ніс” М.Го-
голя, “Клоп”, “Лазня” В.Маяковського, “Хуліо
Хуреніто”, “Бурхливе життя Лейзера Ройтшван-
да” І.Еренбурга, “Самогубець” Н.Ердмана, “Май­
стер і Маргарита” М.Булгакова, “Голий король”,
“Дракон” Є.Шварца.
У поль. л-рі Г. властивий С.Вігкевичу (п’єси
“Соната Вельзевула”. “Шевці”), К.І.Галчіньському
(поеми “Бал у Соломона”, “Подорож Хризостома
Бульвеція до Темнограда”), В.Гомбровичу (п’єси
“(вона, княгівна Бурунді”, “Шлюб”, “Оперетка”),
С.Мрожеку (“Поліція”, “Смерть поручника”,
“Танго”), Т.Ружевичу (драма “Картотека”, “Гру­
па Лаокоона”, “Свідки”), Ю.Тувіму (поема “Бал
в опері”). Гротескова стихія домінує в творчості
угор. письменника І.Еркеня.
В укр. л-рі Г. зустрічається в Т.Шевченка
(“Сон”, “Великий льох”), С.Руданського (“Пере-
слів’я”), І.Франка (“Ботокуди”), Остапа Вишні.
О.ільченка (“Козацькому роду нема переводу”),
О.Підсухи (“Переверза”).
Петро Рахло