ДАЙНА (cfainaj — нац. своєрідний прадавн.
жанр лит. нар. лір. пісні. Впродовж віків Д.
відображали різноманітні явиша нар. життя. Отож
уД. наявні чи не всі можливі жанр, тематичні групи:
міфол., шо донесли уявлення давн. балтів —
предків литовців і латишів про пантеон богів на
чолі з громовиком Перкунасом (ідентично латис.
Перконас, слов’ян, Перун), трудові календарно-
обрядові, танечні, любовні, родинно-побутові,
колискові, гумор., тошо. Д, відбили й різні іст.
ситуації. За совєтських часів створювано
псевдонар. Д. з вихвалянням комуністичного
режиму. Виконуються Д. переважно жінками,
надто дівчатами, під час праці. Стил.-композиційні
засоби Д. усталені: лексико-синтаксичні
паралелізми, повторення, рефрени, трад.
символіка та поетика. Версифікаційна структура
залежить від муз. наспіву, але переважає строфічна
побудова з жіночими римами або без рим. Д. є нац.
скарбом лит. культури. Вони досі живлять лит.
поезію. До Д. зверталися в той чи ін. спосіб
письменники сусідніх з литовцями народів: нім.
(Г.Е.Лессінг, Й.Г.Гердер, Й.В.Гьоте), поль.
(А.Міикевич), рос. (К.Бальмонт, О.Прокоф’єв).
Див,: Дайня, Дойна.
Анатолій Волков