ДАМАСКІНИ — пам’ятки болг. писемності
XVII — XVIII ст., за своїм характером компілятивні
рукописні зб. рел.-повчальних тв. — апокрифів,
житій, повчань, проповідей. Передусім вони
містили переклади проповідей та повчань грец.
письменника XVI ст. Дамаскіна Студіта зі зб
“Скарб”. Вперше ця кн. вийшла 1558 у Венеції і
багато разів перевидавалась протягом XVI — XX
ст. Зб. мала вел. успіх не лише в Греції, але й у
сусідніх землях, де була джерелом, яким
користувалися грец., болг. та серб, книжники
протягом двох з половиною ст. Друковані видання
цієї зб. рано потрапили до Болгарії, де набули
особливої популярності. Вже наприкінці XVI ст
існували болг. переклади “Скарбу”. В країні не
існувало ін. кн., яка б мала так багато перекладів
(знайдено понад 70 болг. рукописних зб. з
проповідями Дамаскіна). Популярність тв. грец.
письменника засвідчує не тільки чисельність
перекладів та рукописних зб., але й спосіб
перекладання та пристосування до потреб болг.
дійсності, внаслідок чого вони набувають нов. нац.
рис та особливостей. Ім’я автора перетворюється
у прозивне: Д. називають самі зб., а дамаскінарями
— тих, хто їх перекладав, переписував або
упорядковував. Це переважно були священники,
ченці, вчителі, ремісники та ін. Вони перекладали
грец. текст вільно, вставляючи нові пасажі, де
йшлося про рабську долю болг. народу, потребу
його просвіти та ін. Зміст Д. не підлягає певному
впорядкуванню. До них включено слова та
повчання ін. иерк. письменників, особливо багато
— Іоанна Златоуста, житія, оповідання про болг.
нар. діячів, інколи літописні нотатки, дидактичні
оповідання на нар.-казковій основі, а також
оригінальні повчання самих упорядників. Т.ч.,
твор. елемент у деяких Д. дуже значний.
Пристосування до болг. умов проявлялося не
лише у доборі проповідей, які перекладалися,
але й у змінах, шо відбувалися в текстах. Так
чужий тв. актуалізувався на болг. Грунті. Однак
все зазначене не змінило заг. рел. характеру
дамаскінської л-ри.
Популярністю Д. зобов’язані, передусім, їх
нов. стилю та мові. Оригінал “Скарбу” мав
великий вплив на болг. книжників живим,
захоплюючим способом викладення матеріалу, і,
найважливіше, — нар., розмовною грец. мовою.
Ця особливість Д. подобалась болг. перекладачам
та упорядникам зб., які під впливом грец. зразка
та нац. потреб намагалися писати розмовною
мовою з її діалектними особливостями, залежно
від місия свого походження. Саме завдяки Д. у
болг. л-ру широко увійшли нар. розмовні елементи.
Д. — важливий прояв болг. нар. мови, хоча
вони й не були початком нов. болг. л-ри та нац.
літ. мови. Вони містять вираз певних нов.
тенденцій у літ. та мов. розвитку, шо підготувало
створення нов. болг. л-ри та нац. літ. мови.
Найважливіші зб. Д.: Троянський (XVII ст.),
Люблянський (XVIII ст.), Копривштенський (XVII
ст.), Свиштовський (XVIII ст.), Еленський (XVIII
ст.), Врачанський (XVIII ст.) та ін.
Характерною особливістю Д. є анонімність.
Особливо це стосується Д. XVII ст., але й у XVIH
ст., якщо і вказується ім’я, то зазначається відразу,
шо ие переписувачі, а не упорядники чи автори.
Авторство багатьох Д. не засвідчено. Частина з
них переписувалася з ін. Д., при цьому щоразу дещо
зникало і дещо додавалося. Відомі дамаскінари:
вчитель Недялко (XVII ст.), Йосип Брадати, піп
Тодор Врачанський, Нікола Пєтков (XVIII ст.) та
ін. Останнім дамаскінарем вважається вчитель
Тодор Пірдопський, який діяв у першій пол. XIX
ст., коли дамаскінська л-ра вже згасала.
Валер ін Павренов
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: ДАЙНЯ
Наступна: ДВОМОВНІСТЬ або БІЛІНГВІЗМ