ДВОМОВНІСТЬ або БІЛІНГВІЗМ (від лат
Ьі — два, lingua — мова) — співіснування в людині
або ж усьому народі двох мов, як правило, першої
— рідної, та другої — набутої. Розрізняють
індивідуальну Д., коли знання двох мов властиве
окр. членам сусп-ва (білінґвам), та масову Д., коли
таке знання властиве вел. контингентам мовців.
Масова Д. може охоплювати населення одного з
регіонів країни (регіональна Д.) або всю націю
(нац. Д.). Масова Д. виникає внаслідок контактів
між сусідніми різномов. групами, переселення
народів, завоювання і т.д. Завдяки таким
процесам виникають різні явища : 1) субстрат —
сліди переможеної мови в складі мови переможця
при схрещуванні двох мов (напр., вплив басків
на каталанську мову); 2) адстрат — мова
прибульців, незрідка нац. меншості, що вплинула
на мову аборигенів та збереглася як паралельна
мова; це різновид Д., котра народжена тривалим
співіснуванням мов на одній території (напр., угор,
мова в багатьох укр. селах Закарпаття); 3)
суперстрат — сліди мови прибульців у складі мови
корінних жителів (напр., сліди мови нормандських
завойовників в англ. мові).
Якшо дві мови використовуються в різних
ситуаціях і є паралельними системами, то Д.
називають координативною, а якщо одна мова
нашаровується на ін., викликаючи згадані явища
інтерференції — субординативною. Якщо Д.
властива усім соц.-культ. групам народу, то така
Д. є повною або суцільною, якщо ж вона
характерна лише для окр. соц. груп — частковою
або груповою. Якшо людина або певна група
людей добре володіє трьома і більше мовами, то
слід говорити про багатомовність або полілінгвізм.
Розрізняють такі варіанти Д.: 1) Д., що
виникає при користуванні двома місцевими
мовами (напр., в прикордонних районах Буковини
рум. та укр. мовами); 2) Д., яка виникає при
використанні рідної місцевої мови та мови
регіонального спілкування (напр., для багатьох
народів Грузії це є рідна мова та груз, мова); 3) Д„
котра виникає при використанні місцевої мови та
мови міжнац. спілкування; така ситуація
характерна, як правило, для держав-імперій,
незалежно від їх політ, систем, і незрідка
призводить до витіснення рідних місцевих мов
(напр., мов. картина колишньої Великобританії,
Росії); 4) Д., шо полягає в знанні нац. мови та
професійної мови (останньою може бути, напр.,
грец. або лат. як мова для науки, церк.-слов’ян. як
ритуальна мова і т.п.).
Д. може вивчатися в різних аспектах: 1)
лінгвістичному; 2) психол.; 3) педагогічному.
Важливими є питання про сфери використання
другої мови в порівнянні з першою, про рівень
володіння нею, враховуючи різні стадії, про
форми існування мови (літ. мова, діалект, койне
і т.п.), про розподіл комунікативних функцій між
першою та другою мовами, про контингенти
населення, охоплені Д., про обсяг використання
феномена. Від Д. відрізняється диглосія, тобто
поперемінне використання варіантів однієї й тієї
ж мови (напр., літ. мови та територіального
діалекту).
Тарас Кияк

Д. у худож. л-рі — використання письменником
двох мов або мови й діалекту. Відома здавна (напр.,
лат.-грец. Д. у рим. л-рі II – поч. Ш ст.: вживання
лат. і нар. мов у зх-європ сер-віч. л-рі). Є різні типи
літ.-худож. Д. Письменники можуть
використовувати в своїх тв. дві або більше мов
(М.Гоголь), користуватися двома мовами в одному
тв. (Л.Толстой, О.Вайдд, Г.Квітка-Основ’яненко),
писати тв. різними мовами (Ф.Петрарка,
Г.Сковорода. Т.Шевченко. Марко Вовчок,
0.Герцен, І.Франко, В.Василевська). Двома
мовами пишуть деякі суч. письменники (В.Биков.
1.Друце, Н.Джусойти, Ч.Айтматов, О.Ільченко).
Виявом Д. у худож. тв. є також цитування
документів, відтворення особливостей мовлення
персонажів (напр., у п’єсах “Шельменко-деншик”
Квітки-Основ’яненка, “Талан” М.Старииького). Д.
може бути засобом сатир, характеристики образу.
Перекладацька Д. властива перекдадачеві-
професіоналові. При ній дві мовні системи
незалежно одна від одної співіснують у свідомості
двомовця і взаємопов’язані системою
еквівалентостей. Окр. випадком є Д. при автор,
й авторизованому перекладі.
Див.: Суржик.
Станіслав Семчинськии