ДИВАН (перс, “запис”, “книга”) — зб. вірш,
тв. (персональний або колективний) в л-рах
мусульман. Сх. Складався з трад. жанр, і
строфічних форм, розташованих у певному
порядку. Жанр.-строфічна композиція Д. часто
ускладнювалася алфавітною засадою слідування
кінцевих літер римованих віршів у кожному жанр,
розділі або ж початкових літер тв.
Тематика Д. різноманітна, крім усталених в
ліриці елегійних мотивів кохання, долі, вигнання
тошо, відбивалися рел. почуття (араб, поет-суфіст
ХШ ст. Фарід), розробляли соц. мотиви (узб. поет
ХЧ/ІІІ-ХІХ ст. Садік), пародіювалися соц. канони
(“Диван одеж” перс.-тадж. поета XVI ст. Махмуда
Карі) тошо. Часто-густо тв., шо входили в Д.,
об’єднувалися за тематичними ознаками. Напр.,
перс.-тадж. поет XV ст. Джамі створив три Д., шо
відповідають трьом віковим періодам людського
життя; “Передмова юності”, “Середина намиста”,
“Висновок життя”; “Скарбниця думки” класика
узб. л-ри Навої (ХУ-Х\Л ст.) являє собою чотири
поет, никли, що утворюють т.зв. “великий Д.”:
“Дива дитинства”, “Рідкості юності”, “Дивовижі
середнього віку” та “Останні поради старості”.
Д. був не лише найпоширенішим рукописним
явищем поезії Бл. та Сер. Сх.; він зустрічається і
в інд. ліриці (урду-поет ХУІІ-ХУШ ст. Фаїз, який
писав Д. на назмі, тобто римованим двовіршем,
що нагадує строфічну форму масневі), і в європ.
ліриці (етил. Д. Й.-В.Гьоте “Західно-східний
диван”).
Борис Іванюк