ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА — худож., наук ,
наук.-популярні тв., які написані для дітей.
Найчастіше в це поняття включаються також тв.
“дорослої” л-ри, шо назавжди ввійшли в коло
дитячого читання. Д.л. це та л-ра, шо відповідає
рівневі знань, життєвому досвіду, психол.
розвиткові дитини й має відповідну тематику й
поліграфічне оформлення. Специфіка Д.л.
зумовлюється віковими особливостями читачів,
адресується дітям певних вікових груп: молодша
та сер. дошкільна (3-7 років), старша дошкільна
та молодша шкільна (7-11 років), сер. шкільна
(від 11-12 до 14-15рр.) і вік ранньої юності або
старший шкільний вік (від 15 до 18рр.). Цей поділ
умовний, тому в Д.л. не завжди можна провести
вододіл між віковими групами. Тв. для кожної з
вікових груп мають жанр, й худож. особливості,
відповідну тематику: для молодшого та сер.
дошкільного віку — казни, маленькі вірші,
книжки-малюнки на теми з навколишньої
дійсності; для старшого дошкільного та молодшого
шкільного віку — ілюстровані ка зки про
тварин, байки, вірші й оповідання класиків і
суч. письменників; для сер. та старшого шкільного
віку — наук.-худож.. пригодницька й фант, л-ра,
худож. біографії, Д.л. допомагає читачам краше
усвідомити актуальність сьогодення, пізнати
минуле, розширює кругозір, збагачує знаннями,
розвиває мову, пам’ять, естет, смак.
До Д.л. належить низка тв, усної нар. поезії
(міфи, казки, пісні, приказки, загадки), а також
літературні казки. Її систематично поповнюють
тв. для дорослих (чи повні тексти, чи адаптації),
починаючи від ‘Дон Кіхота” М, де Сервантеса.
“Робінзона Крузо“ Д.Дефо, “Мандрів Гуллівера“
Дж.Свіфта, “Пригод Мюнхгаузена” Р.Е.Распе,
‘Хатини дядька Тома” Г.Бічер-Стоу, романів та
повістей В.С.котта, Ч.Діккенса. Ж .Верна,
Ф,Купера. Ф.Брет Гарта, Марка Твена,
Дж.Лондона. Т.Майн Ріда, Р.Л.Стівенсона.
Л.Керрола і до тв. суч. л-ри — X.Беллока,
Дж.Даррела, А.Ліндгрен, Е.Кесшера, Дж.Родарі
та багатьох ін.
З тв. для дітей виступали відомі сло’й’ян.
письменники: в Польщі Ґ .С єнкєвич (“В пустелі
та джунглях ’), М.Конопнииька (“Про гномів та
сирітку Марисю”), Ю.Тувім, видатний педагог
Я.Корчак (“Король Матеуш Перший”), в в Чехії
— К.Чапек, М.Майєрова, Болгарії — Біін-Пелін.
В Росії — В.Маяковський, К.Чуковський,
С.Маршак, А.Барто, С.Михалков. Л.Кассіль,
В.Катаев та ін. В Україні — Марко Вовчок,
Л.Глібов, П.Мирний, І.Франко, Леся Українка,
М.Коцюбинський, Б.Грінченко, С.Васильченко,
Н.Забіла, П.Воронько, О.Іваненко, М.Трублаїні,
Б.Чалий, Ю.Ярмиш та ін.
Уперше теор. обгрунтування необхідності
створення Д.л. дав. чес. педагог-гуманіст
Я.А.Коменський у “Вел. дидактиці” (1633-38).
Першою дитячою книжкою вважається його “Світ
у малюнках” (1658). Спочатку Д.л.
ототожнювалася з навчальною (підручники).
Писана Д.л. виникла в сер. XVI! ст. в Зх, Європі,
у Росії — ХУШ-Х1Х ст. З’являються перші спроби
її дослідження, визначення особливостей, шо
випливають з освітньо-виховних завдань.
В.Бєлінський, відстоюючи реалізм і народність у
л-рі для дітей, уважав дитяче читання важливим
чинником виховання патріотизму: “Дитячі кн.
пишуться для виховання, а виховання — вел.
справа. Ним вирішується доля людини”. Дитячим
письменником, писав Бєлінський, “треба
народитися, а не зробитися”, підкреслюючи цим
не лише своєрідність таланту митця, а й
необхідність його глибокої обізнаності з
особливостями дитини. Видатний учений-гіедагог
К.Ушинський написав вел. кількість рецензій,
в яких проводив думку, шо гол. завданням
дитячої книжки є прагнення викликати
емоційне ставлення до знань, прагнення до
пізнання світу, прищеплення навичок
самостійного мислення. Помітний вклад у
розвиток Д.л. та її вивчення зробив Д.Толстой
(“Нова абетка”, “Рос. книжки для читання”).
Він відстоював право Д.л. на реаліст.,
зображення дійсності, різноманітність тем,
ставив питання про зв’язок Д.л. з педагогікою,
вказував на необхідність тісних зв’язків етич. з
естет., у тв. для дітей.
Укр. письменники написали чимало тв. Д.л.,
дбали про видання дитячої періодики. Франко
виступає критиком і теоретиком Д.л. Його статті
“Жінка-мати”, розділ “Лектура для дітей”,
“Громадські права академіків’, “Байка про
байку”, “Учнівська бібліотека в Дрогобичі”
розвивають думки про завдання й покликання
Д.л., її ролю в моральному вихованні, про вимоги
глибокої ідейності та художності, позитивного
виховного впливу л-ри на формування
особистості. Цікаві дослідження написали про
H.Забілу — В.Бичко; про О.Іваненко —
I.Шкаровська; про П,Воронька — Л.Горлач: про
В.Бичка — Б.Чайковський,
Людмила Сердюк