ДОЙНА (рум. doina) — типовий для сх-роман.
фольклору жанр лір. пісні, шо виражає почуття
туги і суму (dor fi jale). Дойна відрізняється від ін.
пісенних жанрів румунів — протяжною елегійною
мелодією. Перші писемні відомості про Д.
знаходимо в праці “Descriptio Moldoviae”
(Описання Молдови, 1716) Дмитра Кантеміра
(батька відомого рос. письменника Антіоха
Кантеміра). Термін був поширений переважно на
території колишнього Молдавського князівства;
для Трансильванії характерна і форма “daina”.
До рум. дойн типол. близькі (за астральною,
природною символікою) деякі литов. і латис.
“лайни”, що належить до найбільш давн. видів
лір. поезії цих народів (див. особливо “Latvia
dainas” Кришьяніса Барона, вид. 1834 p., та ін.).
В заг. рисах подібні умови розвитку рум. лойн і
латис. дайн, пов’язаних з багатовіковою
боротьбою народів проти чужоземних
поневолювачів (в Латвії проти герман. лицарів і
нім. колоністів, в Молдові і Валахії — проти
османського ira). Звідси мінорна тональність
багатьох цих лір. пісень.
З румун, “с/оіпа” і балт. “daina” генетично
(спільним мов. джерелом (архетипом) пов’язане
і укр. слово “дана”. На Закарпатті і на Буковині:
“ей дану, каже, дану”, “шида річка дана” чи на
Верховині: “яка ж ти миленька — е-ге ге, майдана-
дана…” В зб. С.Щасного, виданому у Львові
1864, зустрічається форма “daina” (ідентична з
рум. і лит-латиською) — “А я собі заспіваю: “Ой
ду-ду-ду, дайна”. Приспів “dana” відомий у словац.
і поль. лір. піснях, а також в угор. фольклорі
‘‘dana-dana-dal”, звідки походить дієслово
“danolini” — співати.
Рум., укр. та ін, вченими були висловлені
численні гіпотези шодо етимології слів “dana-
daina-doina”. Більш аргументоване припущення
класика рум. філології, історії і л-ри Богдана
Петричейку-Хаждеу (1838-1907) — глибокого
знавця багатьох мов, в т.ч. слов’ян, (укр., рос.,
поль. та ін.). В книзі “Із історії румунської мови”
(1883) він звернув увагу і на ірське слово “dan”
(пісня, поема), Іран, “dana” (пісня жіночого хору),
авестійська “daena” (пісня). Використовуючи
порівняльно-іст. метод, Хаждеу відновив архетип
dana, який, на його думку, можна зіставити з
санскрит. “dhan” — “дзвеніти”, “звучати”.
Гіпотезу Хаждеу поділяють і суч. філологи:
рум. академік А.Росетті, київ, романіст проф.
С.Семчинський та ін. На думку укр. вченого,
форма “дана” в укр. піснях є також
ремінісценцією праіндоєвропейської dana, однак
на відміну від сх-роман. “daina-doina”, авестійське
“doena”, балт. “daina”, в укр.. як і в угор,, словац.
і поль. мовах це слово цілком
деетимологізувалося, втратило свій попередній
зв’язок із значенням “пісня”, трансформуючись в
приспів. Цей процес був характерний особливо
для Карпат, регіону.
У ХІХ-ХХ ст. на основі фольклор, моделі у
рум. розвивається своєрідний поет, жанр (“Дойна”
В.Александрі, “Дойна” М.Емінеску та ін.). Худож.
образ Дойни символізує рідну землю. Батьківщину
(одноіменні поема Дж.Кошбука, драма Й.Друие
та ін.).
Григорій Бостан