ДРАМАТИЧНА ХРОНІКА — жанр епічної
драми. Широке побутування одержують Д.х. за
часів Відродж ення у В.Шекспіра, котрий
започаткував не лише жанр, але й сформулював
деякі його основні засади. У пролозі до першого
акту “Генріха V” накреслено своєрідну естет,
програму митця, який зумів використати
можливості іст. хронік як тв. епіч. плану для
втілення на кону найбільш драм, моментів історії
власного народу, створивши умови для постання
драм, “хронік епіч, типу’’ (Ф.Шелінґ). Шекспір
виступав проти ототожнювання іст. факту як
предмету зображення в Д.х. з власне худож.
зображенням іст. події. Він віддавав перевагу
умовним можливостям мист. мови (“криві
позначки у малому просторі можуть представляти
мільйон”), довільному поводженню з часово-
просторовими категоріями (“ширяючи над часом,
згущаючи роки”), апеляції до інтелекту глядача
(“і силою думки перетворимо в рать”), появі
своєрідного посередника ніж глядачем і театром
— Прологу. Це свідчило про розуміння
Шекспіром специфіки відтворення іст. події в
мист-ві слова, як мист-ві суб’єктив. за суттю. І. в
свою чергу, породжувало своєрідну епіч.
побудову шекспірівських хронік: драматург
нанизує один епізод на ін., стрімко перемішує
подію з од. місця в ін., вводить безліч героїв, які
породжують безліч нов. колізій тошо. Творить
хроніки, які сполучають риси епосу та
драматургії. Така сутність пошуку в Д .х .
приводить до безумовної композиційної
завершеності кожного зі складників тв. (сцени,
епізоди, картини, дії), але й ло стрімкої зміни
сюжетних ходів, до поєднання життєподібних і
умовних форм перетворення іст. матеріалу.
Навіть — до деформації іст. факту, або іст.
особи. Напр., у “Генріхові IV” Шекспір значно
збільшив вік короля, а о б р аз нар. героїні
Франції Жани д’Арк (“Генріх УГ’) зазнав досить
таки серйозних трансформацій: героїня була
зведена з високого постаменту моральності й
величі.
На такому ставленні драматурга до іст. факту
(іст. подія для митця є лише приводом для розмови
про суч. проблеми) наполягав і В.Лаврентьев,
стверджуючи: “Вважаю за необхідне попередити
глядача, шо автор не історик. Тому Д.х. початку
атомної ери (“Людина і глобус” — О. Ч.)… слід
розглядати не як точний і послідовний виклад
іст. подій, у яких брали участь іст. особи, а як
вислід худож. творчості, результат багатолітніх
спостережень і роздумів про підвалини суч. світу”.
Відтворюється не стільки фактура іст. матеріалу,
скільки суть іст. події, її генотип; власне історія
постає як окр. випадок стосовно до іст. процесу
як такого.
Д.х. поділяються на два типи: шекспірівський
і брехтівський. Попри їх типол. спільність (погляд
на сучасність з висоти досвіду вже набутого,
ігнорування трад, арістотелівських принципів
драми, вільне оперування просторово-часовими
складниками, нанизування епізодів, відносна
самостійність їх тощо), кожен з них має свою
специфіку, а саме;
хроніки
шекспірівського типу брехтівського типу
— розповідають про вершителів —• про маленьких людей
історїї; вонз заземлена, побутово
— історична подія постає як знижена;
— історія сприймається
пегешарна; парабола;
історія постає у формах — з’ясовуються закономірності
власне історії,- виникнення і існування певних
— перевага віддасться тиггівподійіявиш:
з’ясуванню загальнолюдських, глядач набуває історичного
вічних моральних Цінностей; Досвіду, займає позицію
г . спостерігача.
— вимагають співпереживання
глядача.
Різновидом Д.х. є Драматична хроніка-
алегорія.
Олександр Чирков