ДРУГИЙ   ПІВДЕННОСЛОВ’ЯНСЬКИЙ   ВПЛИВ — (термін, запропонований 1894
А.І.Соболевським) — заг-культ. вплив Болгарії,
Сербії. Далмації на л-ру. мист-во і філософію сх.
с/юв ян у ХІУ-ХУ ст. Перший вплив відбувся в
Х–ХІ ст. в період хрещення Русі, та вираз “перший
пд.-слов’ян, вплив” у науці не прийнятий.
Наприкінці XIV ст. відновлюються перервані за
часи тат. навали зв’язки сх. слов’ян із пд.-слов’ян,
країнами та Візантією. Встановлюються контакти
між церковниками в монастирях Афона.
Константинополя, Києва, Москви. У
Константинополі та на Афоні існували колонії
сх. слов’ян, які жили у монастирях, переписували
та перекладали книги. Тривалий час на Афоні
перебував І.Вишенський. Спілкування відбу­
валось і за допомогою прочан. До сх. слов’ян
надходять пд.-слов’ян, переклади грец. церк,-
повчальної л-ри. у порівнянні з якими оригінальні
тв. пЛ- слов’ян складають невел. кількість. Але ці
переклади мають певні особливості і значення.
У зв’язку з утратою незалежності балк. країнами
внаслідок тур. експансії до України і Росії
емігрують культ, та духов, діячі: митрополит
Кіпріан, Григорій Цамблак (що переважно
працював в Україні), Максим Грек та ін. їх
приймають з пошаною, доручають відповідальні
посади. Вони прагнуть поширити і зміцнити болг-
візант. традиції, створюють нові переклади грец.
книг на церк-слов’ян. мову сх-слов ян. редакцій,
в яких відбивається їх світогляд та досвід. За
таких умов у сх-слов’ян. землі потрапляє грец.
рел.-філос. вчення — ісіхазм , якому
притаманний інтерес до внутр. життя людини. Піл
його впливом л-ра починає цікавитись
психологією людини, в ній з’являється емоційно-
експресивний стиль (“плетение словес ‘). Цей
стиль грунтується на уважнішому ставленні до
слова: до його звукової оболонки (алітерація,
асонанс і т.ін.), до етимології слова (сполучення
однокорінних слів і т.ін.). до його семантики
(си н о н ім и , тавтологічні сполучення), до
словесних новоутворень, кальок з грец. та ін.
Окр. думки ісіхастів були покладені в основу
реформи слов’ян, писемності, яку проводили
Євфімій Тирновський та Костянтин
Костенецький. Вона торкалася унормування
церк-слов ян. мови, правопису, графіки. У
перекладацькій практиці виникає буквальний
переклад: вважалось, шо неточність призводить
до появи єресі, а до свяшенних текстів треба
ставитись відповідно. Тому в переклади
переносились мов. особливості оригіналу.
В цілому з Д.п.в. пов’язана поява
Передвідродження у сх. слов’ян, в межах якого
у XIV-XV ст. розвивався весь сх-свроп. регіон.
Помітнішим Д.п.в. був у Росії, л-ра засвоює і
розвивас житійні та іст. теми, духов, поривання і
панегіричну форму. Укр. л-ра використовує лише
худож. засоби і обминає цей ідейний вплив.
Валер ій ІІавренов