ДУМА — вид ліро-епосу. Термін побутує а
двох значеннях.
1. Hau. самобутній вид укр. фольклору: ліро-
апіч. тв. про життя козачої України XV1-XVII ст..
які викопували нар. напівпрофесійні співці —
кобзарі. Термін Д. — нар. походження. Але цим
словом без певної термінологізації називали теж
більшу нар. іст. пісню. Письмово слово Д.
зафіксовано в цьому розумінні поль. хроністом
С.Сарнипьким. шо під р. 1506 згадує про смерть
двох братів у поході на Волошину, на честь яких
складено думи. У фольклористиці вперше це
слово термінологічно вжив М.Максимович 1827
(у народі до того Д. називали “лицарськими
піснями або піснями про старовину”). Коріння
Д. сягає найдавніших часів. Вони близькі до нар.
го ло сін ь і невольницьких п лачів. Окр.
складники думового стилю простежуються в
пам ятках давн-рус. письменства, зокрема в
‘Слові о полку Ігоревім”. У певному сенсі Д. є
продовженням епіч. традиції Київ. Русі. Тематично
в складі Д. розрізняються два шари. Старший —
про боротьбу з тур.-тат. навалою УЛ’-ХУІІ в.в. Д.
цього іст. шару в свою чергу поділяються на такі
групи, а) про тур. неволю (“Козак Голота’. “Про
трьох братів Озівських”. “Плач невільників’.
“Маруся Богуславка” та ін.); б) про лицарську
смерть козака (Самарські брати”, “Іван
Коновченко” та ін.); в) про врятування з неволі та
про повернення з походу (“Самійло Кішка”,
‘ Отаман Матіяш старий” та ін.). До старшого шару
належать також побутово-моралістичні Д. (“Бідна
вдова і три сини”. ”Сесгра і брат” та ін.). Другий,
молодший іст. шар — Д., про козацько-поль.
боротьбу. Серед них найважливіші — про
Хмельниччину (“Хмельницький і Барабані”, “На
перемогу Корсунську ” . “Про Хмельницького та
Василя Молдавського” та ін.), а також соп,-
побутові: “Козак-нетяга”, “Фесько Ганджа
Андибер”, “Про поєдинок козака Голоти з
татарином”. Уже в 2-й пол. XVII ст. з’явилося кілька
Д. -пародій, шо свідчило про занепад жанру, про
завершення активного періоду його творення.
Дослідники відзначають, шо Х\ЛИ-ХІХ ст. не дали
практично жодного нов. сюжету. Новіші Д. (“Про
Сорочинські події 1905 р.”, “Про Олега Кошового”
тошо) не мають жодної худож. вартості. У крашому
випадкові це приклади епігонства або ж свідомої
совєтської фальсифікації.
Гол. персонажі Д. — або іст. особи (Самійло
Кішка. Богдан Хмельницький. Василь
.Молдавський. Павло Тетеря та ін.). або
легендарно-фольклор. герої, що втілювали
непереборний дух укр. народу (Козак Голота,
Маруся Богуславка, Олексій Попович та ін.).
Свідченням популярності Д. є той факт, шо
записано біля 50 сюжетів з вел. кількістю
варіантів: “Втеча братів з Азова” — бл. 50. “Іван
Удовиченко-Коновченко” — бл. 60, Д. споріднені
з ін. ліро-епіч. видами (історичні пісні, балади),
але відрізняються низкою жанр, відмін. 1) Д. не
співається, але виконується речитативом, тобто
проказується на розтяг у муз. супроводі на бандурі,
кобзі або лірі. 2) Д. має астрофічну будову, вона
розпадається на нерівні періоди. Період
функціонально відповідає пісенному куплету,
становить завершене семантично-синтаксичне
шле. залежно від плину оповіді визначається
довжина періоду. Так, “Втеча братів з Азова” має
періоди від п’яти до шістнадцяти рядків.
3)Віршування Д. — своєрідний укр. нар. верлібр
з кількістю складів у рядку від чотирьох до сорока:
Налал коней заеер гайте.
З піхов шаблі оилманте.
Мені. браі\’ меншому.
пшюму-піхотуїнию.
з пліч голову здіймайте.
У чистому полі поховайте.
Зеірю пті’пі! на поталу не подайте!
4) Вед. ролю відіграє рима, переважно
дієслівна, котрою об’єднується кілька рядків. 5)
Мелодія муз. супроводу різноманітна, залежна віл
змісту. 6) У поет, та муз. стилі сполучено
особливості cep-віч. канонічності з бароковою
орнаментальною риторикою. 7) Багато урочистих
архаїзмів та церк -слов ’янізм/в.
Композиційно Д. починаються заспівом —
експозицією, — а потім зображуються події з епіч.
повторами та лір. відступами: фінал Д. —
славословіс. в якому гіперболізовано
звеличуються герої, висловлюються симпатії та
добрі побажання слухачам.
Перший відомий запис Д. позначений 1864.
Lie текст “Козака Голоти”, який віднайшов акад.
М.Возняк у рукописній зб. Кондрацького. Відомий
запис 13 дум, зроблений 1805 на Полтавщині
B.Домиковським. Перший зб. дум “Опыт собрания
старинных малороссийских песней” (1819) був
виданий у Петербурзі М.Цертелєвим. Серед
дослідників Д. — В.Антонович. М.Драгоманов,
П.Житецький, М.Лисенко (з муз. погляду).
К.Грушевська.
Змістовно-худож, можливості Д. досить
широко використовувано в професійному
письменстві, зокрема. М.Гоголем, Є.Гребінкою.
П.Кулішем, який зробив спробу циклізації Д. в
епопею “Україна. Од початку Вкраїни до батька
Хмельницького” (1843). Т.Шевченко написав
кілька Д., шо частина їх увійшла до більших тв.:
Д. Степана в поемі “Сліпий”. Д. з “Прогулки с
удовольствием, но не без морали”. Жанр.-емоційні
можливості Д. використовувалися в нац –
патріотичних стилізаціях на сюжети з укр. історії
в циклі поем С.Руданського. замріяному як
виспівування цілих козацько-гетьманських часів,
або на сюжети з суч. авторові най. змагань: “Дума
про двох братів Кантемірів” (1932) буковинця
C.Лакусти. У “Думі про трьох вітрів”. “Трьох
синах” П.Тичини, Думі “Ой настала, браття, та
велика година” М.Рильського нац.- патріотичний
пафос поєднано з комуністичою ідеологією.
Цілковито підпорядковано такій ідеології тв. рос.
поета Е.Багринького “‘Дума про Опанаса”, білор.
поетів М.Танка “Дума про Віру Хоружу”,
П.Бровки “Дума про безсмертя”. Як позначка
героїзації слово Д. вжито в назвах п’єси
Ю.Яновського “Дума про Британку”, роману
М.Стельмаха “Дума про тебе”, драм, поеми
І.Драча “Дума про вчителя”,
2. Нац. своєрідний жанр поль. ліро-епіч.
поезії, переважно іст. змісту пісенного складу,
елегійної забарвленості. Така Д. постала з
жалобних скарг по загибелі лицаря: згодом
посилюються оповідні та дидактичні елементи. З
XVII ст. жанр вбирає в себе побутову та любовну
тематику. На межі XVII-XIX ст. Д. розгалужується
на кілька різновидів: епічно-героїчну (“Історичні
співи” Ю.У.Нємиевича), любовну та жаху (фант.).
В лобу романтизму Д. писали серед ін.
К.Бролзіньський. Б.Залеський. С.Гощинський,
Ю Словацький, Л.Сємєньський, часто на укр.
матеріалі. З 2-ї чверті XIX ст. жанр Д. занепадає.
На його основі розвивається романт. балада.
У рос. л-рі назвав Д. свої поезії на іст.-героїчні
теми К.Рилєєв, значною мірою маючи за взірець
Історичні співи” Нємиевича- Назва поезій
М.Лєрмонтова та О.Кольцова “думи”, омонімічна
июло терміну Д.. у жодний спосіб з цим жанром
не пов язана.
Анатолій Волков