ДУХОВНІ ВІРШІ — своєрідна форма нар.
рел. поезії, за жанр, складом епіч. або лір., часом
ліро-епіч.. яка була популярна у сх.-слов ян, світі,
маючи джерела в христ. духов, піснях. Ці
фольклор, тв. переважно мають своїм джерелом
старовинну книжність: Св. Письмо, богослужебні
та агіографічні кодекси на зразок “Прологу”,
почасти — апокриф и. У давн-рус. практиці
виділялися т.зв. гелінські” теми. Поезія ця виникла
в інтелектуальному середовищі. переважно церк,-
монастирському. але поширювалася “каліками
перехожими”. прочанами святих місць,
“мандрівними дяками”. бурсаками та
семінаристами, убогими лірниками та кобзарями
у найширших верствах народу. Групуючись за
такими темами, як земне життя й муки Христа,
життя Богородиці та різних святинь угодників
Божих, Д.в. мали виразно дидактичний характер,
трактуючи звичайно мотиви гріху й спокути.
Найдавн. Д.в. мають переважно епіч. стиль і
несуть виразні риси сер.віч. розумування, як от
“‘Голубина (тобто глибинна) книга”, написана у
формі діалогу легендарних чарів про суть та
походження світу. Ін. характер мають епіч. Д.в.
про Єгорія Хороброго, воїна та мученика, про
Федора Тірона та Дмитрія Солунського: тут
поетизується апокрифічний образ св. мученика,
який часом ціхується рисами зовсім й не
християнськими. У сюжеті про Єгорія змішано
риси змієборця (джерела — нар. творчість, книга
“Пролог”, яка, в свою чергу, запозичила сюжет з
ант. міфу про Персея) та риси проповідника
християнства. Отже, фольклор, фантазія часом
фала тут вельми конструктивну ролю.
Згодом починає домінувати, внаслідок
ренесансних впливів, тяжіння до лір. інтерпретації
традиційних сюжетів. У цей саме час
спостерігається й диференціація Д.в. за нац.
ознакою. Це відбивається і в суто стильовій манері,
способі виконання, побуті виконавців. В Україні з
XVI ст. складається чітко окреслений прошарок
виконавців Д.в., який, за магдебурзьким правом,
утворює “гурт” з своїм статутом, касою та ін.; за
принципом цехового навчання передаються поет.-
виконавські прийоми тошо, вірші виконуються під
акомпанемент ліри чи бандури. Подібні риси мають
й білор. Д.в. Рос. Д.в. виконуються без муз.
супроводу, бо тут суворо дотримуються
православної заборони будь-якої музики в подібних
випадках. В сх.-слов’ян, світі Д.в. загалом часто
пишуть люди шановні й освічені (Д.Туптало,
С.Мокрієвич, І.Максимович); водночас цей жанр
стає популярним навіть серед тих, хто “тягне
Лазаря” — тобто спускається в найнижчі верстви
сусп-ва, шо свідчить про його заг-людську
змістовність. Характерний мотив рос. віршів тої
пори — про Олексія, чоловіка Божого (XVII ст.),
шо відмовляється від багатства, або ж вірш “О
Христовом Вознесенії”, в якому стверджується, шо
Христовим ім’ям жити надійніше, ніж золотом або
сріблом.
Укр. Д.в. написані на основі силабіки й несуіь
відбиток “шкільної” культури. Вони були частиною
системи, до якої слід включити й “дійства” на
зразок зх. мораліте — елементи літургійної рел.
драми, шо в Україні широко виконувалася, за кат.
зразком, в церквах, в школах і навіть на майданах.
Тобто в цій сфері відбито відносну духов, й естет,
однорідність молодої укр. культури, шо
народжувалася, а старовинний стереотип набуває
все більш чітких рис “західництва”. Рос. Д.в.
складено акцентним віршем, шо несе виразну
ознаку фольклорності.
З XVII ст., у зв’язку з розхитуванням трад. церк.
ідеології, Д.в., зокрема, рос- есе частіше стають
виразом духов, опозиції. Саме в цій формі
старообрядці відгукнулися на реформи Никона та
Петра І, трактуючи нововведення як справу
антихриста. Будучи за структурою аналогією катол.
та протестантського псалму, Д.в. поширюються в
нові часи прихильниками різних течій
протестантизму. Але ия сфера, хоч вона є живою
сферою нар. творчості, досить погано вивчена.
Семен Абрамович
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: ДУМКА
Наступна: ДУХОВНО ІСТОРИЧНА ШКОЛА