ЕДІПІВ КОМПЛЕКС — один із основних
інфантильних комплексів, визначених 3.
Фройдом (Психоаналіз у літературознавстві]
Сюжет давн.-грец. міфа і трагедії Софокла
використані Фройдом для алегоричної ілюстрації
впорядкованої сукупності любовних і ворожих
бажань дитини, спрямованих на батьків. У
позитивній формі Е.к. розгортається так само, ж
історія царя Едіпа, і передбачає бажання смерті
суперника своєї статі та сексуальний потяг до
батьківської особи протилежної статі, У
негативній формі, навпаки, це любов до батьків
своєї статі й ревнива зненависть дітей до батькв
протилежної статі. Жіночий варіант Е.к. отримав
назву комплексу Елекгри (К.Г.Юнг).
За Фройдом, Е.к. досягає своєї кульмінації
між З і 5 роками, у фалічній фазі; його згасання
спостерігається у латентному періоді. В
пубертатному періоді відбувається відродження
Е.к., який долається тим чи ін. вибором об’єкта.
Едіпові переживання витісняються і стаюте
несвідомими; ворожість до батьківської особи
своєї статі долається через ідентифікацію з нею.
Фройд вважав Е.к. основою структурування
особистості й формування людських бажань,
звідси і друга його назва — ядерний комплекс.
Стверджуючи всезагальність психол. феномену,
вираженого у міфі про Едіпа, Фройд робіт
висновок, що Е.к. знаходить відображення не
лише у буденному людському існуванні, а й у соц,-
політ. бутті, релігії та мист-ві. Так, рушійною силою
творчості Л. ла Вінчі, В.Шекспіра,
Ф.Достоєвського Ф>ройд вважав власне Е.к.;
підтвердження чого він знаходить не лише у тв.,а
й у біографічному матеріалі.
Відображення Е.к. у тв, мист-ва може
відбуватися двома шляхами: як несвідома
проекція дитячого конфлікту самого автора і як
свідомий автор, вибір сюжету (або окр. колізій).
Другий шлях часто виявляється лише фіктивно
свідомим, бо продиктований неусвідомленими
мотивами вибору. Сам Фройд вважав Е.к.
змістовним базисом найвидатніших, на його думку,
тв. світ, л-ри: “Цар Едіп” Софокла, “Гамлет”
Шекспіра та “Брати Карамазови” Достоєвського.
З найбільшою очевидністю Е.к. виявляє себе
у тих тв., де відбувається трансформація
градиціниого сюжету про Еоіпа-. “Едіп” Сенеки
Молодшого, “Едіп’’ Вольтера, “Едіп і Сфінкс” Г.
фон Гофмансталя, “Пекельна машина” Ж.Кокго,
“Едіп і його мати” М.Круазе. Ті чи ін. вияви Е.к.
знаходимо також у тв., здавалося б, далеких від
історії Едіпа: “На Сванову сторону” М.Пруста,
“Світло в серпні” В.Фолкнера, “Homo faber”
М.Фріша, “Сто років самотності” Г.Ґарсія
Маркеса. Крім того, слід мати на увазі, шо з позицій
ортодоксального психоаналізу Е.к. є універсальним
особисгісним утворенням і, маючи відповідну мету,
його можна віднайти мало не в будь-якому худож.
тв. Незрідка об’єктом психоаналітичного
дослідження стає і життєвий шлях митців.- напр.,
едіпову ситуацію легко помітити у долі
С.К’єркегора, Ш.Бодлера, Ф.Кафки.
ОксанаПенлерецька