ЕЗОПІВСЬКІ СЮЖЕТИ — сюжети байок,
автором яких вважають напівлегендарного давн-
rpeu. байкаря Езопа (VI ст. до н.е.), шо поширились
відтоді у багатьох нац. л-рах і зажили вел.
популярності серед читачів майже всіх верств
сусп-ва. Спочатку Е.с., яких нараховують сьогодні
від 400 до 650, не мали постійної форми і кожен
ціг розповідати їх на свій лад. Проте і в такому
стані вони вже являли собою ту сюжетну основу,
яка лишалася актуальною для багатьох пізніших
поколінь байкарів.
Перші зб. байок Езопа з’явились у V ст. до
н е. Через два століття афінський діяч та історик
Деметріус Фалерський видав нову збірку
Езопових байок. Найкращою і найпопулярнішою
в ант. часи була збірка в обробці грец. мовою
поета Бабрія (І-ІІ ст. до н.е.). У IX ст. візант. монах
Ьитій Диякон написав у тетраметрах 53 версії
байок Езопа. Але найбільш відомою стала зб.
Максима Плануда, шо нараховувала 144 байки.
Наступні видання Езопа, здійснені Мануцієм
(1505), Робертом Стефаном (1546), Невелетом
(1660) в основному лише доповнювали зб.
Плануда.
До Е.с. вдавались майже всі пізніші байкарі
— Федр, Авіан (Давн. Рим), М.Лютер, У.Бонер,
Г.Е.Лессінг (Німеччина), Ж. де /Іафонтен,
ЖЛ.Флоріан, П.Лашамбоді (Франція), Т. де іріарге
(Іспанія), І.Красіцький (Польша), О.Сумароков,
І.Хемніцер, І.Дмитрієв, І.Крилов, С.Михалков
(Росія), Г.Сковорода, Л.Боровиковський, Є.Гре-
бінка, Л.Глібов, С.Олійник, М.Годованець та ін.
Серед найбільш розповсюджених сюжетів
варто назвати такі: “Лисиця і виноград”, “Яструб
ісоловей”, “Ворона і лисиця”, “Мурашки і цикада”,
“Лисиця і журавель”, “Вовк та ягня”, “Грак та
пави”, “Селянин та змія” та ін. Багато т.зв.
езопівських байок були, очевидно, плодом усної
творчості, причому вел. мірою не завжди грец., а
інд. чи араб, походження, шо існували вже задовго
до Езопа. Але з часом склалася традиція надавати
цілому жанрові “байка” постійний епітет
“езопівська”. Так, напр., “езопівську” байку
“Яструб і соловей” зустрічаємо вже в поемі
Гесіода “Роботи і дні” (VII ст. до н.е ). Пізніше її
обробляють ант, автори Федр (“Яструб і
соловей”), Плутарх (“Яструб і пташенята”),
Лафонтен (“Коршак і соловей”), Флоріан
(“Шуліка і голубок”), Красіцький (“Яструбок і
сокіл”), Лессінг (“Соловей і Яструб”). Сюжет ін.
езоп. байки — “Лисиця і виноград” — зустрінемо
у Федра, Бонера, Лафонтена, Лессінга, Крилова,
Глібова і т.д. Проте творчість вел. байкарів, шо
спиралася на Е.с., далека віл бездумного
наслідування чи епігонства: як правило, вони
використовували лише езопівську ф абулу,
наповнюючи її оригінальним змістом, пов’язуючи
з актуальними проблемами свого часу,
онаціональнюючи персонажів і реалії тошо. Так,
у байці “Вовк та ягня” Лафонтен не просто
переказує езопівський сюжет, але й зображує
панування у Франції XVII ст. феодального
кулачного права, згідно з яким сильніший завжди
має рацію, бо йому належить влада і закон. В
однойменній байці Крилова Вовк втілює цинічного
царського чиновника, жадібного хижака,
нерозбірливого в засобах наживи, а в байці
Глібова за допомогою лексичних засобів,
фразеології, нар. приповідок досягнуто ефекту
яскравого о н а и іо н а льи е н к я сюжету і
характерів персонажів: “Вовк, неначе комісар,
кричить”, “Ні, паночку, — Ягня йому мовляє… ‘,
“Нижчий перед вишим гнеться, А більший
меншого тусає, та ше й б ’є …”, “Мати…
побивається, як рибонька об лід…”. В таких
випадках автори нерідко вдавалися до т.зв.
езопівської мови — особливого виду
зашифрованого письма, шо мало на меті обійти
цензурні бар’єри і висловити “крамольну” ідею,
яку зуміє розпізнати уважний читач. Інколи
байкарі пізніших епох, використовуючи якусь
фабулу Езопа, суттєво видозмінюють її,
розробляючи в цілком нов. ключі, актуалізуючи її
ідейний зміст, виводячи свою сентенцію. Так,
деякі байки Федра містять прозорі натяки на
тогочасні політ, події. Зокрема, в байці “Про жаб,
шо просили собі царя”, гол. персонаж (“Цар-
колода”) — то, напевно, імператор Тіберій, а
“Цар-гідра” — Сеян, його фаворит. В байці
Крилова під тією ж назвою показано крах його
просвітительських ідей: царство розуму, обіцяне
філософами, не настало, нещастя Жаб
пояснюються тим, шо вони керуються не життєвим
досвідом, а абстрактними міркуваннями,
внаслідок чого самі закликають правити ними
деспота і тирана Журавля, який їх тут же судить
і пожирає. У байці “Олениця і Кабан” Сковорода
відтворює ситуацію, подібну до тієї, в яку
потрапляють Езопові Граки (“Грак та пави”),
убравшись в пір’я павича. Але якщо Езоп лише
застерігає від такого роду вчинків, шоб не
потрапити в смішне становище, то Сковорода
викриває не стільки прагнення похизувати чужою
пишною одежею, скільки намагання використати
свою “нову одежу” задля того, шоб
“проломлюватися крізь законів громадянських
загороди”, тобто з морально-побутового сюжет
стає сусп.-політ.
Популярними є також переспіви езопівських
байок. Так, Федр часто звертався до них,
переказуючи прозові Езопові байки віршами.
Сюжетами вірш, байок Федра користувався, в
свою чергу, сер.-віч. нім. байкар У.Бонер, відомий
своєю зб. “Коштовний камінь” (1350). 24 байки
Бонера переспівав І.Франко. Багато переспівів
Е.с. здійснив М.Годованець, автор антології
“Байки зарубіжних байкарів” (К., 1973).
Фабули езопівських байок можуть ставати
джерелом для написання тв. ін. жанрів. Скажімо,
в байці Езопа “Скупий” скнара, що випадково
знаходить скарб, не користується ним, а закопує
його в землю, шоб сховати від чужих очей, чим
лише шкодить собі, оскільки скарб незабаром
викрадають. До переробки даної фабули в жанрі
байки вдавалися Лафонтен, Лессінг, а римський
комедіограф Плавт створив за її мотивами
комедію “Скарб”, яка дала пізніше поштовх
Ж.Б.Мольєру до написання комедії “Скупий”.
Петро Рихло