ЕКВІМЕТРИЧНІСТЬ (ЕКВІМЕТРІЯ) — (від
лат. aeąuus — рівнозначний і metr — розмір) —
збереження в перекладі вірш. тв.
версифікаційних параметрів, зокрема, метр.-
просодичних особливостей першотв. Доцільність
або недоцільність передачі версифікаційної
структури залежить від спорідненості чи
неспорідненості мов. культ, традиції та вагомості
версифікаційного параметру в семантико-стил.
структурі.
Перший випадок. Якшо версифікаційний
параметр однаково властивий мові перекладу і
першотв. і має ідентично функціональне
забарвлення, зміна вірш, структури неприпустима.
Такі зміни виявляємо здебільшого в минулому
(М.Старицький, напр., переклавши укр. мовою
“Гамлета”, замінив шекспірівські ямби на хореї),
але іноді й у суч. практиці.
Другий випадок. Зміна версифікаційної
структури спричинена неможливістю відтворити
ознаки першотв.. Напр., слов’ян, мови не можуть
передати муз. тони, моносилабічність, а відтак
надзвичайну стислість рядків та ін. особливості
кит. віршування. Аналогічна ситуація з
квантитативним віршуванням ант., араб.,
фарсі-тадж. поезії. У подібних випадках
відшукують метр, відповідники, сприйняття яких
більш-менш відповідало б враженню, шо його
справляє першотв.. В укр., рос., чес., поль. л-рах
ант. гекзам етри перекладають віршами, які,
власне кажучи, не є гекзаметрами, оскільки вони
неможливі в суч. слов’ян, просодії, але
сприймаються як ритм, відповідник.
Третій випадок. Точне відображення
версифікаційної структури можливе. Але воно є
штучним, неорганічним. Знов-таки складається
певна традиція відтворення інтонаційного
віршування. Так, франц. і поль. силабіка
передається сх-слов’ян. си/іабо-гонікою.
М.Рильський схвально зазначає, шо М.Зеров
переклав трагедію Ю.Словацького “Мазепа” “не
римованим віршем, як у Словацького, а білим
п’ятистоповим ямбом, трал, в укр. (і рос.) вірш,
драмі”. Аварська поет, традиція рими не знає.
Але для читача, шо виховався на рос. традиції,
лаконічна, афористична лірика Расула Гамзатова
потребує рим. Без них читач не сприйматиме
“кованості”, завершеності гамзатовської поезії.
Цікаві міркування з цього приводу самого
письменника: “Перекладач на рос. мову вводить
рими, яких немає в оригіналі. Чи закономірно
це? Я вважаю, що так само, як на тілі аварського
вірша кінцева рима виглядає гудзиком на бурці,
так і переклад без рим виглядав би шинеллю без
застібок, без гудзиків… Йдеться про характерні
особливості віршів, музики, малярства, мист-ва
кожного народу… Для рос. вірша рима так само
природна, як для аварського алітерація, цезура,
трад. розмір. При перекладі, переносячи розмір
віршів однієї мови на ін., не можна порушувати
форми і закони цієї мови”.
Позаяк досягнути повної Е. неможливо,
перекладацька традиція деяких країн, напр.,
франц., вважає, шо вірші належить перекладати
прозою, в крайньому разі верлібром . Тут
очевидний зв’язок з тяжінням новітньої франц.
поезії до вер л іб р у, яке пояснюється
одноманітністю франц. віршування: воно
детерміноване фонетичною системою мови
(можливі виключно чоловічі рими) і непорушністю
клас. поет, традиції.
Переклад може відійти від трад. для даної
нац. традиції просодичної адекватності в бік
наближення до оригіналу чи віддалення від нього.
Е.Тріоле перекладала В.Маяковського не
верлібром, а максимально віддаючи ритм,
структуру (але й вона через фіксованість наголосу
в франц. мові змушена була не відтворювати так
важливих для його поезії рим).
У протилежному напрямкові дальшого
відходу від Е. порівняно з трад. пересічною мірою
просодичної адекватності пішов поль. перекладач
Я.Парандовський, передаючи Гомера.
Волков