Коли дихне на пущу вітер,
Вона шумить.
А блискавка торкнеться тучі –
Вона гримить.
Коли струну сталеву будять,
Вона дзвенить.
Земля ж, котру кирками били,
Коли бійцю могилу рили,
Мовчить…
Мириться з тою тишиною
Вологої землі,
Хай навіть зразу ж після бою,
Ми не могли,
Бо той, кого ми опускали
В могилу ту,
Любив дзвін пісні на привалі
І друзів, що на смерть із ним стояли…
Тож тричі ми йому давали
Салют..