ЕПІСТОЛА ВІРШОВАНА (фей. epistole) —
лір. жанр, послання або лист у вірш, формі.
Як жанр Е.в. оформлюється у давн-рим. поета
І ст. до н. е. Горація, дві зб. “Послань” якого
започаткували європ. традицію вірш, листування.
Жанр, параметри Е.в. досить невизначені.
Вона не має тематичних обмежень: існують
епістоли любовні, викривальні, морально-філос.,
сатир., покаянні, дидактичні тошо з різними
адресними настановами — прохання, побажання,
повчання, засудження та ін., і тому Е.в. легко
набуває ознак ін. жанрів. Так, у посланні К. Маро
(Франція, XVI ст. ) “Королю від поета, якого
обікрали” вступ має характер моральної
сентенції, оповідна частина наближена до гумор.
новели з елегійними вставками та бурлескним
зверненням до королівської особи, у фіналі
відчутна одична інтонація. Жанр, акцентуація
Е.в. зумовлюється насамперед контекстом жанр,
репертуару тієї чи ін. літ. доби, нац. жанр, системи.
Напр., багато рос. “епістолій” XVII ст.
(А.Подольський та ін.) мають прикмети повчання,
характерного для рос. жанристики взагалі, у всій
ретроспективі її розвитку, надто, у давн. (до XVIII
ст) період.
Відносна невизначеність жанр, регламент;
Е.в. також зумовлює досить вільний виїйр
метричних, строфічних, синтаксичних та ін.
структурних складників вірш. тв. Цей вибір
скоріше залежить від, зокрема, “цехови*’
симпатій літ. напряму, течії чи школи (послами
франц. поетів XVII-XVIII ст. Г. А. Жольє та ЦІ. 0:
Ла Фара в стилі розповсюдженого тоді рококо),
нац. традицій версифікації (послання узб. поета
XV-XVI ст. 3. Бабура — в трад. для тюркомов
поезії формах рубаї та газелі. Однак жанр. ст*иі
Е.в. так чи інакше передбачає використане»
різних риторичних фігур, а також тяжіє до вел.
поет, форм, які здатні забезпечити тривалісп
мовленнєвого часу. Е.в. Горація написані
гекзаметром: “ Лист до брата” франц. поета
XVII ст. Т. де Віо — децимою, безліч Е.в. маюа
астрофічний характер і т. д. Невипадково, Е.в.
часто переростає у поему, схильна до циклізав
та утворення окр. зб. (поема “Любовні послання’
(мухаббат-наме) узб. поета XIII-XIV ст. Хорезні,
який, до речі, започаткував жанр послання (наме|
у тюркомов. поезії; зб. італ. поета XIV еъ
Ф.Петрарки “Віршовані послання” складається
з 64 епістол; цикл Е.в. рос. поета XVI11 ст. 0,
Сумарокова “Дві епістоли (В першій пропонуєш*
про рос. мову, а у другій про віршотворення)”;
цикл “Лист у двох редакціях” австр. письменний
XX ст. І.Бахман.
Довільність формальних правил Е.в. пояснює
таке явише, як фрагментаризаиія тв. (“Уривки а
листа моїй подрузі” угор. поета XIX ст. Д.Бержекі,
“Уривок з листа” Лесі Українки). До
структуротвірних жанр, ознак Е.в. належить
передбаченість адресата, різноманітного за
ступенем уособлення, просторово-часовим#
вимірами тошо. Так, межами адресації можуть
бути, з од. боку, конкретна, так би мовити,
біографічна людина (“Лист писаний до
гнідинського священника Івана Филиповича і до
його сина Петра, і до дячка Степана
Кринииького” укр. поета XVIII ст.
І.Некрашевича), а з ін. боку, трансцендентна
особа, тобто типовий об’єкт звернення в молити’
віршованій, що стає аргументом для типол.
зближення цих жанрів. Щодо адресанта, то його
функцію виконує переважно автор, хоча крій
нього в ролі відправника Е.в. можуть виступати
будь-які “умовні” персонажі (“Лист коня
хунзанського райвідділу соціального
забезпечення до Гамзата Цадаси” аварського
поета ХІХ-ХХ ст. Г. Цадаси, “Лист від померлого
друга” тур. поета XX ст. М. Джевдета, сти/йа
“Листи до римського друга” рос. поета XX а.
І. Бродського).
Основною жанр, характеристикою адресанта
є настанова на діалог, навіть якшо цей “листу
пустоту” (М.Цветаева). Безпосереднім та
очевидним доказом такої настанови може
слугувати наявність в поет, практиці зворотно!
Е.в., епістоли-відповіді, ширше — вірш,
листування (напр., між cep-віч. (V ст.) поетаик
Павліном Ноланським (учень) та Авсонієм
(учитель); між двома персонажами “Письмовника”
сер-віч. автора (XII ст.) Матвія Вандомського —
закоханим кліриком та дівчиною; між тур.
поетами Х\ЛІІ-ХІХ ст. К.Залілі та С.Саіді; між
панною та поетом в “Листуванні” М.Вороного). В
залежності від характеру діалогічної настанови
можна умовно розрізняти дві варіації жанрового
стилю Е.в., а отже, два різновиди цього жанру —
вірш, послання та вірш. лист. Різниш полягає у
тяжінні послання до узагальненої інтонації
звернення до партнеру по діалогу, а листа — до
особистісної, між ними утворюється відносна
опозиція на зразок тієї, шо існує між, з од. боку,
одою та дифірамбом, з ін., між віршованою
сатирою та епіграмою тошо. Доцільність такого
розмежування підтверджується заг. тенденцією
європ. літ. процесу — індивідуалізацією лірики,
особливо відчутною у посткласицистичну добу.
Невипадково, напр., на поч. XIX ст. в рос. поезії
(К.Батюшков та ін.) стає популярним жанр
дружнього послання з типовою для нього постаттю
лір. героя, жанр, який структурно є перехідним
між посланням та листом. Невипадково і те, шо з
часом власне жанр вірш, послання зустрічається
досить рідко (напр., “Вибрані послання” суч. рос.
поета Т.Кібірова) на відміну від вірш, листа
(І.Франко, В.Маяковський, С.Єсєніи, Є.Маланюк,
B. Сосюра, Ю.Андрухович та ін.).
Борне Іванюн