Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ЕПОПЕЯ

ЕПОПЕЯ (грец “epos” — слово, оповідь і
“роієо” — творю) — епіч. жанр дидактичного
характеру, який містить в собі настанову на
всеохоплююче відображення нар. життя,
потребує інтересу до всіх його (фабулізованих і
деталізованих) реалій та дистанційної
неквапливої оповіді про нього. Існує декілька
відносно подібних суджень щодо формування Е.
Так, О.Веселовський пов’язував її виникнення з
циклізацією сюжетних пісень, А.Хойслер — з
визріванням певних легенд за рахунок
перетравлювання ін.
Першим зразком цього жанру була героїчна
E., яка виникла в епоху переходу від міфол. типу
колективної свідомості до іст., в епоху, яка в
подальшому стала сприйматися народом як
міфол. норма най. історії. Предметно-тематичною
основою героїчної Е. є іст. подія, шо відбувається
в ‘абсолютному минулому” (Й.В.Гьоте). Смислцієї
події визначається заг-нар. поглядом на неї. шо
надає їй значення нац. (регіональної) легенди,
яка тяжіє до фантастичності в зображенні події
та її учасників.
Представлена героїчна Е. у вірш, (шумеро-
аккадський “Гільгамеш”, фін. “Калевала”) і проз
формі (сканд. саги, япон. “Гендзі-моногатарі”
Мурасакі Сікібу); в книжковій (інд. “Магабгарата”,
кит. “Трииарство”) і усній традиції (тюркомов.
“Алпамиш”, калмицький “Джангар”); в
анонімному (“Слово о полку Ігоревім”) і персо­
ніфікованому авторстві (груз “Витязь у тигровій
шкурі” Ш.Руставелі, грец. “Іліада” Гомера).
(Епос). У подальшому, особливо в ентузіастичні
періоди історії, виникають чисельні наслідування
героїчної Е. Напр., орієнтуються на гомерівську
“Іліаду” “Енеїда” рим. поета І ст.до н.е. Вергілія,
“Лузіади” порт, письменника XVI ст. Л. де
Камоенса, “Осман” дубровницького поета XVII
ст. І.Гундулича, “Франсіада” франц. поета XVI
ст. П. де Ронсара, “Генріада” Вольтера,
“Росіада” рос. письменника XVIII ст.
М.Хераскова; орієнтуються на франц. “Пісню про
Роланда” лицарська епіч. поема в октавах італ.
поета XV-XVI ст. Л.Аріосто “Шалений Роланд”
(через посередництво наслідування “Закоханого
Роланда” італ. поета XV ст. М.Боярдо) і т.д.
Не могла не породити героїчна Е. свого жанр,
опонента — сатир. Е. (“Гаргантюа і Пантагрюель”
Ф .Рабле, “Мертві душі” М.Гоголя), і власних
пародійних двійників (давн-грец. поема кін. VI
або поч. V ст.до н.е., шо приписується Піґрету
або навіть Гомеру, “Батрахоміомахія” (“Війна
мишей і жаб”) передражнює “Іліаду” Гомера. В
свою чергу “Мишеїда” та “Монахоманія” поль.
письменника XVIII ст. І.Красицького продовжує
традицію “Батрахоміомахії”, ірої-коміч. поема
І.Котляревського “Енеїда” — одноіменний тв.
Вергілія).
У Нов. час жанр, форма Е. перестає бути
продуктивною, і, шоб пристосуватися до мінливої
ситуації, використовує можливості і досвід
романного мислення, модифікуючись у ромаи-
епопею.
Тривала еволюція Е. доводить її постійну сусп
необхідність для всякої нац. культури, однак
епопейне осмислення дійсності стає надто
актуальним в т.зв. “перехідні періоди”, коли
оголюється нац. духов.-психол. архетип і
загострюється проблема іст. долі народу, тому що
звичні правила життєустрою перестають
задовільняти заг-нар. попит, а майбутні — ше
тільки починають формуватися. До тв., які
засвідчили перехідне самопочуття різних народів,
належать “Божественна комедія” Данте Аліг’єрі,
“Гаргантюа та Пантагрюель” Ф .Рабле, “Дон
Кіхот Ламанчський” М. де Сервантеса, “Війна і
мир” Л.Толстого.
Борис /ванюк

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.