Хороше б зробити так, щоб твоя дорога
Йшла завжди-завжди поблизу мойого порога
Щоб завжди ти вечорами двері мені відчиняла
І привітливо на стіл вечерю подавала.
І сідали ми поруч, з жартами тим паче,
Як свої, ділились всім: хлібом і удачею,
І довіряла б рукам ти моїм, друже скорботний,
В нічну годину оберігати сон твій безтурботний
Відмовився б я тоді від друзів і чарки,
Від гармонії своєї, навіть від цигарки
І від життя кочового, що мені рідним стало…
Ти смієшся… Говори: може, цього замало?.