ЄДНІСТЬ — одна з найзагальніших літ-
знавчих категорій, в основі якої — визнання
цілісності літ. тв. як наріжного начала поет,
творчості.
Чи не вперше про це стосовно худож. л-ри
заговорив Арістотель “Поетиці”. Розмірковуючи
над специфікою епіч. поем, він зазначав, шо
“фабула, коли вона є наслідуванням дії, повинна
відтворювати одну — і до того ж суцільну — дію,
а частини подій повинні бути так сполучені, шоб
з перестановкою або випущенням будь-якої
частини порушувалося й мінялося ціле, бо те, що
своєю наявністю або відсутністю не вносить
помітних змін, не становить органічної частини
цілого”. Отже за Арістотелем, Є. як синонім
цілого є безумовною нормою як поет, творчості,
так і поет. тв. Саме тому єдиною й обов’язковою
для мист-ва слова нормою Арістотель оголосив
Є. дії, як наслідування однієї і цілісної за своєю
суттю подією, а Є. часу – бажаною. “Трагедія має
по можливості, — вказував Арістотель, —
вмістити свою дію в одноденний кругообіг сонця
або якнайменше з нього виступати”.
Згодом, у поетиці класицизму, Є. часу буде
також оголошено обов’язковою нормою і додано
ше одну норму — Є. місця.
У “Поетиці” Арісготеля, як і пізніше в поетиці
Н.Буало було сформульовано ше одну із суттєвих
норм — Є. характеру. За Арістотелем, “характер
буде гідним, якщо й ця схильність гідна <…>. Друга
умова – відповідність характерів. Буває, напр.,
мужній характер, але не подобає жінці бути
мужньою або грізною. Третя – правдоподібність –
це завдання відмінне від того, шоб створювати
характер гідний або відповідний <…>. Четверта
• шоб характер був послідовний. Якщо
зображувана особа непослідовна й таким
подається її характер, то навіть і в
непослідовності своїй вона повинна бути
послідовна”. А Буало вважав за потрібне
вилучити з характеру героя все суперечливе, шоб
створити цілісний у своїй логічності образ.
Зазначимо, шо Є. характеру, як, зрештою, і
Є. тв. на загал, може базуватися не лише на
логізації зображуваного – це лише один із
можливих шляхів досягнення поставленої митцем
мети. Ін. шлях передбачає зчеплення крайнощів,
сполучення полярних первнів в єдину у своїй
непорушній єдності структуру (добра і зла, сили і
безсилля, любові і ненависті, траг. і коміч.). Такий
шлях є також правомірним, бо як і в житті, так і в
мист-ві, крайнощі “збігаються”.
Про це у заг-філос. плані мовив свого часу
(МІ ст. до н.е.) Лао-цзи; згодом з концепцією
поляризму виступають піфагорійці. Про “збіг
протилежностей” в добу Відродження
розмірковували Н.Кузанський і Дж.Бруно, а у
філософії позитивізму протилежності зводяться
до полюсів, а їх відношення до доповнюваносгі.
У діалектико-матеріалістичній філософії
виникла теза не лише про єдність і боротьбу
протилежностей, а про “тотожність проти­
лежностей”, їх взаємоперехід.
Є. худож. тв. можна потрактувати по-різному
і з різних філос. позицій, але незаперечним
лишається одне – в мист-ві слова протилежні
первні (як, зрештою, у будь-якому мист-ві)
гармонізуються. І саме гармонізація, як
взаємопроникнення протилежних первнів задля
утворення нов. цілого, є запорукою врешті-решт
Є. (цілісності) поет. тв. Думки стосовно цього ми
знаходимо знову-таки в Арістотеля, який
зазначав, шо одним із шляхів гармонізації всіх
складників худож. тв. є беззаперечне врахування
родової специфіки змісту тв. Саме розуміння Є.
як гармонізованої худож. цілісності, потребує,
окрім усього ін., зосередити увагу на внутр.
доцільності зображуваного: не можна розтягувати
фабулу, нехтуючи при цьому її внугр. змістом; не
можна порушувати природний порядок дії, не
керуючись при цьому певними мист. намірами та
естет, засадами; не слід в арістотелівській драмі
поєднувати декілька фабул, але це є природним
для епічній драмі. Тобто внутр. доцільність
зображуваного як передумова творення худож.
Є. виявляється на двох принципово значущих
рівнях: на рівні зображуваної події та на рівні
системи худож. та естет, уподобань автора.
Творення Є. як гармонізованої цілісності
досягається виключно завдяки митцеві, котрий,
як мовив Арістотель, є “творцем фабул”, чи, як
визначили б ми, творцем худож. реальності. І така
реальність, не будучи ідентичною реальності
об’єктивній, є цілісною хоча б тому, що об’єктивно
існуюче митець перетворює суб’єктивно, тобто
дає своє уявлення і розуміння навколишньої
дійсності. Цей момент примату суб’єктивного над
об’єктивним у літ. тв. є визначальним для
виникнення Є. як гармонізованої цілісності. Про
це свідчать і численні висловлювання майстрів
худож. слова.
Як одна з універсальних мист. категорій, Є. –
визначальна для функціонування всіх складників
тв., шо умовно поділяються на формальні (стиль,
жанр, композиція) і змістовні (фабула, сюжет,
тема, конфлікт, характер), але в межах худож.
Є. постають як змістовно-формальні.
Олександр Чирков