ЖАНР — (від франи. — genre — вид. рш) —
вид змістовної форми, яка зумовлює цілісність літ.
тв., що визначається єдністю теми, композиції
та мовленнєвого стилю.
У генетичному плані жанр пов’язаний зі
словесно-ритуальною поведінкою колективу, яка
відповідає тій чи ін. типовій життєвій ситуації
(звернення до Бога, смерть, розваги та ін.). Цей
сусп. рефлекс на ситуацію трансформувався в
Ж., а сама життєва ситуація — в тематичний
мотив. Зв’язок між темою і Ж., шо встановився
ше в античності і який можна простежити
протягом довгої літ. еволюції, був доведений у
класицистичний період до нормативної
обов язковості настільки, шо тема почала
забезпечувати Ж. його апріорну змістовність. У
добу ж романтизму, який орієнтується на бунт
проти звичних форм життєвлаштувания і на
“емансипацію принципу суб сктивності
(С.Авєриннев), наявна тенденція до ослаблення
жанр, рефлексу на життєво важливу тему.
Остання поступово перестає бути ферментом,
атрибутом та комунікативною ознакою Ж.,
понятійна змістовність якого відтепер
компенсується за рахунок його інтерпреташйної
функції, суть якої особливо простежується у
випадках іронічної невідповідності між об’єктом
твор. рефлексії автора та його жанр,
прочитанням (напр.. “Ода юшиҐ серб, поета XIX
ст. Й.Йовановича (Змая). “Ода пліткареві рос
поета XX ст. А.Вознесенського. Ода гривці»
О.Іванця та ін ). Факт автор., опосередкованого
жанром, ставлення до об’єкта стає винятково
доказовим.
Романтизм буде потребувати і світоглядної
функції Ж. Якшо у класицистів худож. освоєння
змісту дійсності йшло екстенсивним шляхом —
через розширення жанр, діапазону, то романтики
прагнули відтворити життя як заг. ситуацію, у
зв язку з чим намічається іст. реабілітація
первісного міфу. Призначення Ж. бути
колективним “образом світу’ спричиняє
типологізацію Ж. Відтоді будь-яке худож. ціле,
навіть модерністське за своїм задумом, може
вважатися жанр., якшо його структура, як
“стверділий світогляд” (Г.Гачев). виявляється
метонімічним носієм заг. світ, зв’язків. І в цьому
розумінні жанр починає відігравати ролю
художнього методу як способу засвоєння та
розуміння дійсності, про шо свідчать такі жанр,
назви, як реаліст, роман, романт. поема,
символічна драма і т.д.
Незважаючи на структурну мобільність жанру,
яка дозволяє усвідомлювати його іст. відносність,
він все більше витісняється на периферію худож.
цілісності тв.. в його асоціативне поле, шо
зумовлене не жанр, наслідуванням клас зразків,
а жанру про них.
Такою є об’єктивна тенденція, пояснення якої
в цілому необхідно пов’язувати з історією
взаємозв’язків жанру та стилю. Якшо останній
сприймався в доромакт. л-рі як індивідуальне
виконання жанр, (цехового”) канону, то,
починаючи з романтизму, саме до нього
переходить ро/ія чинника, шо породжує цілісніть
тв Саме він, шо виражає автор, відповідальність
за цю цілісність, стає критерієм цінності тв.,
відібравши це право у Ж.
Така теор. історія Ж. як такого, як змістовної
форми. Практична ж історія будь-якого Ж.
здійснюється в жанровій системі як
взаємопов’язаному наборі окр. Ж., таксономічні
відношення між якими зумовлені в цілому
ціннісними орієнтирами колективу. Тому кожна
жанр, система характеризується іст. (Ж. сер-віч.
л-ри. класицистичні Ж. та ін.) і най. чи
регіональною (Ж. япон. л-ри. Ж. перс, л-ри і т.д.)
відносністю. Основною темотвірною засадою зх.-
європ. Ж. с ролова змістовність л-ри (лір., драм.,
єпіч. та ліро-епіч. Ж ), хоча використання її як
класифікаційного параметра становить труднощі,
поззяк. по-перше, періодично активізується
взаємозапилєння родів, внаслідок чого
з являються такі жанр, утворення, як лірична
драма, роман-трагелія та ін.
Крім того, використовуються й ін. принципи,
які дозволяють проводити інвентаризацію Ж. Так,
розрізняють Ж. за пафосом, шо переважає в них
(героїчний, елегійний, траг. та ін.). за способом
існування (усні — усна розповідь, анекдот, та
письмові), за приналежністю до певного виду л-
ри (Ж. дитячої’, бульварної, пригодницької та ін.
л-ри), за типом мовлення (вірш, та проз.) та ін.;
розрізняють фольклор, та літ. Ж.
Шо ж стосується окр. Ж., то кожен з них
зберігає, незважаючи на еволюційні зміни, свої
конструктивні властивості. Lie дозволяє
застосовувати при їх вивченні методи історичної
поетики (грец . лицарський, міфол.,
натуралістичний та ін. роман). Крім того. Ж.
характеризуються нац, (регіональною)
своєрідністю (укр. коломийка, поль. фрашка,
лат.-амер. роман), яка, по-перше, не виключає
можливості типол. подібності між ними (європ.
ода та араб, касида). с предметом зіставної
жанрології. а. по-друге, їх засвоєння інонац. л-
рою (укр. нар. а ума і дума в рос. поезії —
К.Рилєєв, М.Лєрмонтов, Г.Багрицький та ін ).
Окр. Ж., які характеризуються гнучкою
структурою та тематичною свободою, утворюють
свої різновиди. Так, розрізняють роман
випробування, біографічний роман, нар.,
побутову драму, араму-феєрію та ін
Виникнення жанр, різновидів може бути пов’язане
як із літ напрямом, течією, школою — романт.
поема, класицистична ода, символістська драма
та ін ), так і з іменами окр. авторів, шо впровадили
в літ. обіг жанр, -стильові форми худож. цілого
(шндарична ода, байронівська поема,
бальзаківський роман та ін.)..які утворюють
традиції, а це означає і можливість різних видів
їх засвоєння (наслідування, стилізація та ін.).
Борис Іванюк
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: ЄРЕТИЧНА ЛІТЕРАТУРА
Наступна: ЖАНР-ВСТАВКА