ЖАНРОВА СИСТЕМА (система жанрів) —
відносно стійка єдність жанр. форм.
Переважним критерієм жанр, системності як
такої є синхронічний взаємозв’язок окр. жанрів,
то зумовлений багатьма чинниками, серед яких
основоположним виступає ціннісний кругозір іст.
типу людини, а отже сам критерій за змістом
виявляється іст, рухомим, що зобов’язує
розглядати Ж.с. не тільки в синхронічному, але
й в діахронічному ракурсі.
Як будь-яка синхронічна система, Ж.с. може
існувати лише завдяки діалектичній напрузі двох
тенденцій — “відцентрової” та “доцентрової”. З
од. боку, Ж.с. містить в собі низку самодостатніх
у своїй, насамперед, тематичній, змістовності,
жанрів (складників системи), а з ін., — передбачає
їх співвідносність, сукупний зміст якої забезпечує
можливість реалізації заг. призначення жанру як
такого — бути “формою бачення та розуміння
дійсності” (П.Медведев / М.Бахтін).
Поняття Ж.с. є багатоаспектним, воно
вимірюється різноплановими параметрами,
кожний з яких може стати визначальним у змісті
та характері жанр, системності. До основних
належать-, форма зберігання, існування та
розвитку жанр, досвіду (система фольклор, та
система літ. жанрів), суб’єкт Ж.с. (автор. Ж.с.,
Ж.с. літ. школи, Ж.с. нац. (регіональної,
зональної) л-ри, спосіб побутування жанрів
(система, напр., усних та система письмових
жанрів), характер ж ан рової модальності
(система сатир, жанрів, напр.), родова ознака
жанрів (напр., система лір. жанрів),
функціональна настанова жанру (напр., система
т.зв. “дарувальних” жанрів: епіталама, ода,
мадригал та ін.), часові межі Ж.с. (Ж.с. літ. епохи,
напряму, течії) тощо,Звичайно, всі ці та ін.
параметри не відокремлені один від одного,
співвідносяться між собою і можуть
використовуватися в комплексі, тому шо, напр.,
тою чи ін. мірою опосередкованості система
автор, жанрів вписується в Ж.с. літ. процесу,
остання, в свою чергу, в Ж.с. нац, л-ри і т.д.
Найпоказовішим зразком жанр, системності
була класицистична Ж.с, з властивим їй тяжінням
до змістовної стерильності кожного з жанрів
(насамперед, відповідності стилю темі), до
ионофункціональності кожного з них, до
раціоналізації міжжанр. стосунків, зокрема, їх
ієрархічної упорядкованості (високі, сер. та низькі
жанри), до закріпленості жанрів за літ. родами,
шо дає підставу вважати класицистичну Ж.с.
жанр, класифікацією, найбільш формалізованою
за характером Ж.с.
Як діахронічне поняття Ж.с., його практичний
зміст зумовлюється багатьма чинниками (напр.,
змістовністю домінуючого жанру, жанр,
складників, шо утворюють систему та ін.), але в
ролі Ьсновоположного виступає мінлива
змістовність самого жанру як такого.
Міметичним підгрунтям жанр, змістовності є
традиційність людського існування, яка
виражається в типових проявах персоналістичної
життєдіяльності, і щодо цьго відпрацьовані
тривалим обігом у соціумі жанри являють собою
не випадковий, нескоординований набір худож.
форм, а саме їх достатньо розвинуту систему з
притаманним їй внутр. розподілом
функціональних обов’язків щодо відповідних
усталених потреб колективної людини. Про це
свідчить хоча б досить стійкий зв’язок між
традиційними сюжетами та образами та їх
жанр, інтерпретацією.
Ролю посередника між життям та жанром
протягом довгого часу (з античності до класицизму
включно) виконувала тема, а отже, системність
жанрів співвідносилася з тематичним
асортиментом л-ри і мала переважно похідний
характер. Але відчутне послаблення в
посткласииистичну добу залежності жанру від
теми у зв’язку з його суб’єктивізацісю, тобто з
висуненням як провідної ознаки ціннісного
пафосу, направленого на об’єкт рефлексії, або,
інакше кажучи, набуття жанром власної
модальності спричинило суттєві зміни в характері
та змісті жанр, системності. Ж.с. починає
сприйматися як система співвідносних між собою
модусів жанр, бачення світу, шо й дозволяє
вважати її переважно світоглядною за змістом,
крім того, на противагу класицизму системні
зв’язки ніж жанрами увільнюються, стають
гнучкішими. Це сприяє виникненню нов.,
насамперед міжродових, жанр, форм, не кажучи
вже про такі явиша, як жанр, контамінація,
поліжанризм тошо.
На тлі цих започаткованих романтизмом
структурних перетворень виникає тенденція
крит. ставлення до жанру як такого і ж. с. взагалі.
Ця тенденція набула в модерністський період
статусу свідомого закону худож. мислення.
Модернізм з його нігілістичним ставленням до
традиції остаточно відмовляє жанрові в будь-якій
нормативній змістовності, шо по суті робить
проблематичним саме поняття Ж.с.
Що ж до постмодерністичної настанови на
демонстративну маніпуляцію з трад. культурою,
якій надається значення основного об’єкту
рефлексії, то в контексті заг. звернення до жанр,
досвіду л-ри постмодернізм використовує
первинну, канонічну змістовність жанру з
грайливою метою і т.ч. сприяє іст. черговій
актуалізації жанру, але вже як виключно умовної
форми. Б цій ситуації говорити про Ж.с. в її клас,
розумінні було б недоцільним, але в
рудиментарному вигляді вона зберігається як
мозаїка жанр, алюзій в структурі тв., як жанр,
иеятон тошо. Постмодерністична трансформація
Ж.с. в Ж.с. тв. зумовлює виникнення жанрового
синтезу.
Борис Іванюк