ЖАНРОЛОГІЯ. або генологія (Поль ван
Тігем) — розділ поетики, об’єктом дослідження
якого є жанр.-родова змістовність словесного
мист-ва.
Оскільки жанр і рід були і залишаються одними
з основних поетологічних категорій фольклору
та л-ри, Ж. має довгу та плідну історію. її
визначальним чинником є еволюція жанр –
родового мислення, але позаяк Ж. розвивається
в заг. контексті філол. думки, не можна не
враховувати такий чинник, як зміна наук
парадигм та методологічних настанов.
В історії європ. літ-знавчої Ж. можна розрізнити
два періоди. В першому, який був започаткований
Арістотелем (“Поетика”) і представлений Іоанном
Гарландським. Г.Гегелем. В.Бєлінським та ін.,
повноваження Ж. обмежувалися створенням або
удосконаленням, жанр.-родової класифікації, шо
була обов язковим складником нормативної чи
описової поетики, це пояснюється унормованою
змістовністю роду та жаі іру як таких і усталеністю
міжжанр. та міжродових відносин. У зв’язку із
зміною дедуктивно-раціоналістичного принципу
наук, мислення, початок якої позначається кін.
XVIII ст.. а отже, й усвідомленням іст. відносності
змісту поетологічних категорій, зокрема, літ. жанру,
виду та роду, класифікаційні обов’язки Ж.
послаблюються і стають приналежністю т.зв.
шкільної поетики. Починається другий період
розвитку Ж.
Методи діахронічного дослідження основного
об’єкта Ж. розроблялися Ф.Брюнетьєром, який
зробив спробу використати дарвіністські ідеї для
вивчення літ. процесу (“Еволюція жанрів в історії
літератури’’., 1890), О.Веселовським. який в
“Історичній поетиці” (1898) висвітлює праісторію
літ. родів та жанр, форм і доводить їх виникнення
з первісного синкретизму мист-ва,
О.Фрейденберг, яка зосередилася в своїй
“Поетиці сюжету та жанру” (1936) на
семантичному аспекті генези жанрологічного
об’єкта та ін.
Виняткове значення для розвитку Ж. мала
“Естетика як наука про вираз і як загальна
лінгвістика” Б.Кроче (1902). В ній не лише зазнає
нищівної критики град. жанр -родова
диференціація, яка, на думку італ. філософа та
літ-знавця. ніколи не була спроможною
відповідати іст. мінливій літ. практиці, але взагалі
заперечується сенс жанру та літ. роду як понять-
‘привидів’, шо не мають реального
обгрунтування. Ця праця, завдяки притаманному
їй нігілістичному пафосу, спровокувала нов.
інтерес до “вічних” жанрологічних проблем,
насамперед, до проблеми систематизації літ.
родів, видів та жанрів, яка набуває подальшої
актуальності; це зумовлено процесом постійного
схрешення жанр, форм, їх тяжіння до синтезу.
Крім цієї, до найважливіших проблем Ж.
належать проблеми системного зв’язку категорій
літ. роду, виду та жанру з ін. категоріями та
поняттями генетичної, структурної та
рецептивної поетики. Визріла необхідність
створення окр. галузі Ж. — компаративістичної,
спрямованої на порівн.-типол. дослідження
жанрів різних най. л-р та фольклору. Потребують
обговорення термінологічні проблеми Ж.
Концептуальний внесок у теор. історію літ.
родів, видів та жанрів XX ст. пов’язаний з іменами
С.Аверінцева, М.Бахтіна, В.Кайзера, Ю.Кляйнера,
Н.Копистянської. Д./Ііхачова, С.Скварчиньської,
Ю.Тшинадловського, Ю.Тинянова. Р.Веллека та
А.Воррена, Е.Хірта, Е.Штайгера та ін.
Борис Іванюк