ЗАГАДКА ВІРШОВАНА — літ. жанр, що
заснований на алегоричному визначенні ознак
явиша (п ериф раз) з настановою на їх
розгадування.
Відтворюючи процес метафоризації, З.в.
являє собою рівність між “очуженим” (незвичним)
або зашифрованим баченням явиша та його
звичним (понятійним) визначенням. З.в.
використовує стильові особливості фольклор.
загадки, а саме, синтаксичний паралелізм, риму,
ритмічну врегульованість, анаграматичну
підказку і т.д.
Своє походження З.в. як жанр веде від
архаїчного ритуалу змагань в мудрості і
сакральному знанні, характерних для всіх народів
світу. Напр., давн-інд. брагмани змагались в
“знанні начал”, в ЬгаИтосІуа — “виголошенні
священних істин”, перш за все, пов’язаних з
космосом і його походженням. Так, в гімнах
“Рігведи” в З.в. називались прикмети і атрибут
трад. богів, а в гімнах “Атгарваведи” складались
цілі ланцюжки аналогічних загадок.
В Давн. Греції подібні З.в. класифікувались
за типами: апофаскон (“заперечуючий”), утіс
(“ніщо”), псевдоменос (“брехун”), антистрефон
(“звертаючий”) і т.д., один з яких (ґріф — “сіті”)
був теор. описаний учнем Арістотеля, творцем
З.в., зокрема, жартівливих, Клеархом. По суті,
до загадок відносяться і “апорії” (напр., Зенона
Елейського), тобто питання, шо не мають відповіді.
Не без впливу З.в. склалась і давн.-грек,
софістика.
У формі запитань і відповідей (строфа і
антистрофа) існували т.зв, актифонні співн, в
яких брали участь звичайно юнаки та дівчата,
частіше всього в пору зустрічі приходу весни
(Давн. Китай, В’єтнам та ін.).
Із З.в. можна зіставити й кеннінг, япон.
хайку. Обмін В.а був одним з різновидів айгнса.
Типол. близькими до З.в. є деякі види
антистрофи як відповіді на попередню строфу
(напр., у франц. поета XV] ст. П. де Ронсара) і
навіть в ір ш і’Т р о п и .
У ширшому значенні З.в. співвідносна з
поняттям мист-ва взагалі, що пояснюється, на
думку голланд. вченого Й.Гейзінґи, Ті зв’язком з
грою як основною властивістю людської культури.
Крім того, З.в. має й екзистенційне значення.
Будучи генетично зумовленою ритуалом
жертвопринесення як складовою частиною
обрядової дії, вона часто мала “фатальний”
характер, бо від відповіді на неї залежала доля і
навіть життя того, кого запитували. Це
відображено як у фольклорі (надто у казках),
так і в іст. пам’яті людства (напр.,
випробовуванням З.в. піддався цар Соломон
царицею Савською, Заратуштра мудрецями царя
Виштаспи, інд. гімнософісти — Александром
Македонським і т.д.).
Що ж до В.а, то говорити про її неперервно
стійку традицію не можна. Мабуть,
найпродуктивнішим періодом її розвитку в європ
л-рі є Сер-віччя. Напр., 100 тривіршових “Загадок
Симфосія”, створених в Африці в У-УІ ст., шо і
викликали чисельні наслідування, зокрема,
анонімні “Бьорнські загадки” (поч. VII ст.);
“Загадки” Альдгейма (УП-УШ ст.), шо послідовно
складаються з 4, 5, 6 і т.д. до 83 рядків і
викликають наслідування (Татуін, Гветбрехт), З.в.
і відгадки Алкуїна (У11І-1Х ст.), шо нагадують
сканд. кеннінГи, Страбона (IX ст.) і т.д.
В рос. поезії В.з. представлена іменами
Ю.Нелединського-Мелеиького, що створив
“Загадку акростичну”, тобто загадку-акровірш,
В.Жуковського, С.Маршака та ін. В укр. поезії до
В.з. звертались Л.Боровиковський, Л.Глібов,
Ю.Федькович, І.Франко та ін.
Борис /ванюк