ЗАМОВЛЯННЯ — за визначенням відомого
рос. фольклориста П.Богатирьова, замовляння
— це словесна формула, яка має репутацію
невідворотного засобу для досягнення певних
результатів (порятунок від хвороби і т.ін.) Здавна
3. були пов’язані з уявленнями про магічну силу і
дію слова на стихійні, ворожі людям явиша
природи і первісно поєднувались з різними
обрядами (мисливськими, землеробськими та ін.).
Поезія замовлянь і заклинань має “суто
практичний сенс. Вона завжди є доцільною”
(О.Блок). 3. зустрічаються у народів древності:
асирійців, єгиптян, давн. греків і т.п.; у давн.
слов’ян вони були поширені ще в доіст. часи.
Близькі за формою (у вигляді римованих і
алітерованих віршів) до 3. клятви, які були
включені у договори русичів з греками,
збереглися з XI ст. З прийняттям Руссю
християнства на старовинні поганські 3. сильно
вплинули (через Візантію, пд. слов’ян) христ.
молитви. У давньорус. пам’ятках 3., у прямому
значенні цього слова, вперше зустрічаємо у
судових документах ХУІ-ХУІІ ст. У росіян
зафіксовано й ін. назви 3.: “наговоры”,
“шептания”, “слова”, “заклинания” (що
використовуються в залежності від їх конкретної
магічної функції) в укр. (крім “замовляння”) —
“заклинання”, “заговори”.
Формули 3., які дійшли до нас, зберігають у
відносно стійкому вигляді найдавн. худож. досвід
народів. Тому порівн. вивчення найбільш типових
3. дозволяє виявити деякі заг. особливості
первісних форм словесного мист-ва (Дж. Фрезер
“Золота гілка”, “Магія та релігія”, та ін).
Дослідники (зокрема, Ф.Познанський у кн.
“Замовляння: Досвід дослідження походження
та розвитку замовних формул” (1917) виявили
спільні мотиви 3. у багатьох народів: пд. і сх.
слов’ян, румунів та ін. В 3., пов’язаних з нар.
медициною, це мотив відсилання хвороби у глухі,
пустельні місця. Акад. О.Веселовський, фін.
дослідник В.Мансікка у кн. “Про російські чарівні
формули” (Гельсінкі, 1909) та ін. намагалися
відшукати його спільне джерело у апокрифічних
писаннях, де диявола висилають іп Іоса $ІІие$іга
(у лісові місця), а місцем заслання служить
Сіонська гора. Але ті дані, на основі яких базується
подібне пояснення, можуть, у свою чергу, бути
витлумачені як апокрифічний наріст на більш
давн. основі — вірування і магічні дії первісних
народів, які вказують на те, шо у 3. мова йшла
про “буквальне” відправлення тим чи ін.
способом хвороби у дике місце (“де сонце не
світить”). Франи. історик первісної культури та
релігії Ж.Ревілль описує ритуали дикунів-
австралійців, під час яких вони цілими
поселеннями з шумом і криками виганяли злих
духів, “винуватців хвороби”, із жителів. У
багатьох європ. народів, у т.ч. у слов’ян і румунів,
подібні звичаї практикувалися під час “нічних
посиденьок” біля гробу покійного. Збіг ритуалів
первісних народів з христ. апокрифами свідчить
про те, шо апокриф народився серед різних
народів, які поділяли у далекій давнині
вірування про місцезнаходження злих духів. У
3. слов’ян, народів вирізняються й інші “заг.
місця”: мотив “рогу булатного” (Познанський),
шо має здатність “виганяти” хвороби; постійна
присутність таких символів чистоти, як сонце й
роса (на шо звернув увагу відомий славіст
А.Яиимірський); для 3. проти захворювань очей
найбільш характерним є мотив “вимітання
хвороби віником”. Численні сх.-слов’ян. 3.
найрізноманітніших категорій побудовано за
формулою quomodo (укр., рос., білор. “як трава
ця засихає, так щоб і у раба божого серие
завмирало…”, “лікувальні”, “любовні”) рос.
присушки і отсушки, укр. привороти, рум. /асеге,
formйe “обворожити”, букв, “розворожити”) та
ін. 3. побудовано і за формулою quomodonon:
“як ні від вугілля, ні від каменю не відростає
пагін і не розквітають квіти, так би і у мене,
раба божого, не виросли би на цім тілі чиряки,
ні вереди … ні …)”. У т.зв. “виробничих” 3., які
практикувалися при землеробських роботах,
загальним у сх. слов’ян є мотив звертання
господаря за допомогою до зірок; в українців і
румунів — у любовних 3. — відправлення до
любого — відповідно “огненного бугала” і “val
de foc” — вогника.
Аналогії заг. характеру (напр., відсилання
хвороби у пустельні місця, “мотив числа, шо
зменшується” (Познанський) та ін.) можуть бути
зумовлені функціонально-типол. єдністю формул
3., архаїчними формами мислення, які лежать в
основі словесної магії (закон схожості і закон
спілкування (див. Фрезер, “Золота гілка”). У
слов’ян, народів (укр., рос., білор., болг., поль. та
ін. фольклор) спостерігаємо схожість і заг. місця у
системі зображувальних засобів, у т.ч. у конкретних
аспектах загальновідомих мотивів; пряме
звертання (триразове) до хвороби, наявність
магічних образів з однаковими кольоровими
нюансами (чорна, сіра, біла корова, віник, чорний
ворон), “закріпки” чи описання результатів магічної
процедури (звичайно порівняння; “як роса на
траві”, “як сонце ясне”, “як піна на воді”), спільність
і вел. поширення таких етил, прийомів, як анафора
та внутр, зчеплення образів, а також ступінчасте
їх звуження. У багатьох варіантах спостерігається
постійне вживання формули неможливості,
заперечного паралелізму у схожих контекстах. Це
дає право говорити про спільність поет, фактур
найдавн. поезії споріднених (слов’ян.) народів.
Подальше порівн. дослідження 3. повинне
провадитися шляхом пошуків поет, архетип»
слов’ян, нар. поезії у цих найдавніших її формах,
а також нац.-специфічних особливостей формул
3. у кожного з народів, які зберегли цей архаїчний
пласт нар. творчості.
Григорій Бостан,
Іг ор Зварич